Новосілка

НОВОСІ́ЛКА — село Тернопільського (до липня 2020 — Підволочиського) району Тернопільської області. 2015 Новосілківську сільс. раду зараховано до Скалатської міської об’єднаної територіальної громади. Н. знаходиться на р. Корилівка (притока Гнилої Рудки, бас. Дністра), за 17 км від смт Підволочиськ і 5 км від залізнич. ст. Скалат. Пл. 2,7 км². За переписом насел. 2001, проживали 1514 осіб; нині — 1423 особи; переважно українці. В околицях виявлено археол. пам’ятки скіф. періоду й знайдено артефакти давньорус. часу, а також розвідано родовище вапняку й охороняють заказник Голошинські ями (від 2003, орнітол., 5 га), пам’ятки природи Дуб «Король» (від 1969, ботан.), Останці Подільських товтрів (від 1983, геол., 1 га; усі — місц. значення). Н. вперше згадується у писем. джерелах 1471 як власність королів. орендатора Станіслава з Ходча. Назва походить, імовірно, від того, що село засноване на місці знищеного татарами поселення. У 15–17 ст. належало до м. Скалат, яким володіли князі Зборовські, згодом — Понятовські. Потім село купив князь Розеншток. У низці документів цього періоду фігурує під назвою Новосілка Скалатська. Жит. брали участь у Визв. вій­ні під проводом Б. Хмельницького. Після 1-го поділу Польщі 1772 Н. відійшла до Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). Станом на 1880 значні земел. наділи належали І. Морґенштерну. 1905 Ю. Танненбаум заснував у селі ґуральню (нині Новосілків. спирт. завод). 1914 мешкали 778, 1931 — 822 особи. 1920–39 — знову під польс. владою. Тоді ж функціонували осередки «Просвіти» (від 1902), «Сільського господаря», «Союзу українок», «Відродження», «Рідної школи» (з б-кою) та ін. укр. т-в. 1934–39 село належало до ґміни Скалат Старий. У вересні 1939 у Н. увійшли рад. війська. Від грудня того ж року — у складі Терноп. обл.; 1940–62 — Скалат., 1962–2020 — Підволочис., від 2020 — Терноп. р-нів. Від 6 липня 1941 до 13 березня 1944 — під нім. окупацією. Є брат. могила євреїв — жертв нацистів (поховано бл. 550 осіб). На фронтах 2-ї світової вій­ни загинули 97 воїнів-земляків, які воювали у складі рад. армії. За участь в оунів. підпіллі засуджено понад 50 осіб. У 2-й пол. 20 ст. до Н. приєднали хутори Гори та Лісок. Деякий час село належало до Староскалат. сільс. ради. У Н. — заг.-осв. школа, дитсадок; клуб, б-ка; амбулаторія заг. практики сімей. медицини. Пам’ятки архітектури місц. значення: церква св. Йосафата (зведена 1935, відбудована 1993), костел Матері Божої Остробрамської (1936). У 2004 споруджено капличку зі скульптурою Матері Божої. Серед видат. уродженців — економіст Г. Журавель, лікар П. Сельський, фахівець у галузі лісівництва П. Хоєцький; майстер худож. кераміки Є. Куц’ярський, писанкарка Л. Цікало; театр. діяч, засл. діяч мистецтв України М. Форгель; церк. діяч Агапіт (Гуменюк).

Літ.: Гасай Є., Матейко Р., Мельничук Б. І гомін віків, і природи краса: дорогами Підволочиського району. Т., 1992.

А. С. Хрущ

Рекомендована література

1. Гасай Є., Матейко Р., Мельничук Б. І гомін віків, і природи краса: дорогами Підволочиського району. Т., 1992.
   Google ScholarInternet

завантажити статтю