Ковач Іван Андрійович

КО́ВАЧ Іван Андрійович (29. 08. 1946, с. Копачеле Караш-Cеверин. пов., Румунія — 26. 07. 2023, Бухарест) — український письменник, перекладач у Румунії. Член СП Румунії, НСПУ. Преміії СП Румунії (1977, 1985, 2006), імені Ю. Федьковича (2016), імені О. Кобилянської (2021). Закін. Бухарест. університет (1969). Від 1970 — літ. ред. г. «Вільне слово» (Бухарест). Дебютував як поет 1966. Автор зб. віршів «Поезії» (1972), «Рівнодення» (1975), «Зав’язь» (1978), «Чоло самотності» (1980), «Диво» (1981), «Життя без ком» (1985), «Остаточні світанки» (1988), «Гліссандо» (2001), «Право на сум» (2003); зб. новел «Явір, що в полі одинокий» (1974), «Оранжева балада та інші новели» (2006); повісті «Чуга» (1997; усі — Бухарест). Лірика К. вирізняється експресивно-сугест. образністю, роздумами про сучасну людину, складний, зітканий з протиріч і парадоксів світ. Створив цикл віршів, присвяч. Кобзарю. Написав статті про творчість Т. Шевченка («Історія творення і доля вірша “Заповіт”»), Лесі Українки («Трагічність генія в “Лісовій пісні” Лесі Українки і “Лучафері” М. Емінеску»), ін. укр. письменників. Переклав українською мовою низку румун. поезій (М. Стенеску, Р. Кернич). Окремі твори К. перекладено румун. мовою.

Рекомендована література

1. Шалата М. Пісні з країни на Дунаї // Всесвіт. 1970. № 6;
   Google Scholar Internet
2. Михайлюк М. Єретик у поезії // Михайлюк М. Слово про слово. Бухарест, 1983;
   Google Scholar Internet
3. Ткачук С. Іван Ковач // Ткачук С. Слово про побратимів: Есе і карби. Бухарест, 2000.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю