Новошепеличі

НОВОШЕПЕ́ЛИЧІ – село Іванківського району Київської області, що 1999 було зняте з обліку. Знаходилося на правому березі Прип’яті (бас. Дніпра), у місці впадіння в неї малої р. Сахан, побл. оз. Семиходський старець та неподалік с. Старі Шепеличі й пн.-зх. околиць м. Прип’ять, за 155 км від Києва, 25 км від м. Чорнобиль, 4 км від залізнич. ст. Янів і декілька кілометрів від укр.-білорус. кордону. На думку багатьох дослідників, на цих землях було літописне м. Шепель (згадується під 1098). Краєзнавець Л. Похилевич у кн. «Сказанія о населенныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи» (К., 1864) зазначив, що тут збереглися залишки городища (бл. 2 дес.), оточеного валом і ровом. Наявність давнього укріплення зафіксував і В. Антонович у праці «Археологическая карта Кіевской губерніи» (Москва, 1895). Однак археол. розвідкою 1970 місця городища виявити не змогли. Тривалий період село називали Шепеличами; здавна існували також Старі Шепеличі. Від кін. 19 ст. в офіц. документах переважно фігурувало як Нові Шепеличі, від серед. 20 ст. – Ново-Шепеличі, Н. Від 1507 великі земел. наділи належали Київ. Пустинно-Микіл., від кін. 1660-х рр. до 1832 – Овруц. Василіян. монастирям. За Люблін. унією 1569 Шепеличі від Великого князівства Литовського відійшли до Польщі. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. За Андрусів. перемир’ям 1667 Шепеличі залишилися у складі Польщі. 1789 зведено дерев’яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці (раніше парафія містилася в Старих Шепеличах); у 1870-х рр. богослужіння почали проводити в новозбудованому однойм. храмі (за наказом рад. керівництва переобладнаний у клуб – демонтовано бані, дерево обшито шифером, у вівтар. частині облаштовано сцену; у напівзруйнов. стані зберігся донині). Після 2-го поділу Польщі 1793 – у межах Рос. імперії. 1796–1925 – село Київ. губ.; 1796–1919 – Радомисл., 1919–23 – Чорнобил. пов. 1886 мешкали 869 осіб, з них 201 єврей. Знач. час (до 1923) Шепеличі (Нові Шепеличі; станом на 1900 – 171 двір і 1138 осіб) були центром Шепелиц. волості (16 190 осіб), до якої належали 42 поселення, з них 26 сіл, зокрема й Старі Шепеличі (133 двори, 868 жит.) та Товстий Ліс (відповідно 182 і 1269). На поч. 20 ст. працювали 2 водяних млини, діяли пошт. земська та пароплавна станції, сільс. банк, церк.-парафіял. школа. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–25 – у складі Малин., 1925–30 – Київ. округ; від 1932 – Київ. обл.; 1923–25 – Товстоліс., 1931–35, 1959–88 – Чорнобил., від 1988 – Іванків. р-нів. 1925–31 та 1935–59 – центр Новошепелиц. р-ну. 1923 до Новошепелиц. сільс. ради, окрім Н. (1184 особи), входили с. Семиходи (525 осіб) та х. Янів (від 1946 – Підлісний, пізніше – с. Підлісне). Тоді ж у Старих Шепеличах проживали 1182 особи. Жит. зазнали сталін. репресій. Від серпня 1941 – під нім. окупацією. 25 вересня 1943 партизан. з’єднання В. Ушакова та Г. Покровського зайняли Ново-Шепеличі та навколишні села на відстані 15 км і переправи та сприяли форсуванню р. Прип’ять частинами 8-ї гвардій. стрілец. дивізії 15-го корпусу. Наприкінці 1960-х рр. до Новошепелиц. сільс. ради належали села Підлісне, Семиходи, Усів, Янів (сформувалося на основі залізнич. с-ща); до Старошепелиц. сільс. ради – Бенівка та Кошарівка. 1970 неподалік Н. розпочато будівництво с-ща атомників (згодом – Прип’ять), а за 8 км – ЧАЕС. 1972 села Підлісне та Янів були передані до Прип’ят. селищ. ради, а до Новошепелиц. сільс. ради включено с. Кошарівка. На поч. 1970-х рр. у Н. мешкали 1683 особи. Тоді ж діяли колгосп (3,8 тис. га с.-г. угідь), деревооброб. комбінат із сувенір. цехом, у якому працював майстер нар. творчості В. Ярмоленко. Функціонували заг.-осв. школа, школа-інтернат, дитсадок, Будинок культури, бібліотека та лікарня. 1986 було 795 дворів, проживали 2857 осіб. У перші дні після аварії на ЧАЕС, що трапилася 26 квітня того ж року, радіац. фон у Н. складав 110–130 мР/год. Однак новошепеличани були евакуйовані лише через тиждень (3 травня), на відміну від прип’ятчан (27 квітня). Спочатку жит. Новошепелиц. сільс. ради переселили в с. Дружня та смт Пісківка Бородян. р-ну, а звідти розселили в селах Борівка, Великий Карашин, Малий Карашин, Вільне, Забуяння, Мар’янівка та Ніжиловичі Макарів. р-ну (обидва – Київ. обл.). Також були зняті з облік. даних у зв’язку з: будівництвом ЧАЕС – с. Підлісне (1978); входженням у межі Прип’яті – с. Семиходи (1979); повним переселенням жит. – Бенівка, Кошарівка, Старі Шепеличі, Товстий Ліс, Усів (усі – 1999), Янів (2003) та ін.; 1989 відповідно до рішення виконкому Київ. облради на тер. Макарів. р-ну Новошепелиц. сільс. раду приєднано до Забуян. сільс. ради. Відразу ж після чорнобил. катастрофи в Н. на базі колиш. місц. колгоспу була створена наук.-експерим. ферма, де утримували велику рогату худобу й овець, проводили досліди з очищення ґрунту від радіонуклідів за допомогою каліфорній. черв’яків. 1987 у Н. повернулося подружжя Ображеїв, які довгий час були єдиними поселенцями в 10-кілометр. чорнобил. зоні. Від лютого 2013 в селі ніхто не проживає. У серед. 19 ст. Д.-П. де ля Фліз виконав кілька малюнків із зображенням місц. мешканців, описав їхній одяг, зовн. вигляд (напр., зачіски), побут та ін. особливості. Унікал. значення має рукописне дослідж. новошепелиц. матеріал. культури, виконане 1934 етнографкою Л. Загладою. 2016 у м. Чорнобиль відкрито присвячену нар. культурі Чорнобил. Полісся постійну виставк. експозицію «Пам’ять про отчий край», де представлене жін. та чол. вбрання з багатьох зниклих сіл, зокрема й з Н. Серед видат. уродженців – історик С. Сирцова, поет, перекладач, літературознавець С. Ткаченко, тренер (веслування на байдарках і каное) М. Осауленко. 1949–53 тут вчителювала літературознавець Н. Вишневська.

Літ.: Списокъ населенныхъ мѣстъ Кіевской губерніи. К., 1900.

А. І. Шушківський

Рекомендована література