Ногайці

НОГА́ЙЦІ — тюркомовний народ, який сформувався у Ногайській орді. Самоназва — ногай. Н. належать до кипчац. підгрупи тюрк. групи алтай. мовної сім’ї. Нині заг. чисельність Н. у світі становить 110 тис. осіб, з них понад 103 тис. мешкають у РФ. За переписом 1989, в Україні проживав 331 Н. Ногай. орда (Н. о.), що об’єднала номадів Нижнього Поволжя і Приуралля в умовах розпаду Золотої Орди, виникла наприкінці 14 — на поч. 15 ст. на чолі з беєм Едигеєм (Едиге, Едигю), а остаточно сформувалася в 1440-х рр. за правління його сина Нурадина. Початк. субстратом її етніч. складу був половецько-кипчац. компонент, який асимілював монгол. та ін. етнічні спільноти (Мангит, Киреїт, Найман, Китаї, Кангли, Оймаут, Буркут, Кунграт та ін.), що мігрували з Центр. Азії до Поволжя в 13 ст. В ієрархії аристократ. родів чільне місце посідали представники роду Мангит, до якого належали засн. Н. о. Едигей та його спадкоємці. Початково її насел. і тер. називали Мангит. юрт, а термін «Ногаї» вживали як політонім, що походив від ін. імені Едигея — Ногай; внаслідок трансформації політоніма в етнонім насел. Н. о. отримало етнічну назву «Н.».

Тер. Н. о. охоплювала Пн. Прикаспій, Приуралля і простягалася до р. Тура і Кама, від р. Волга до р. Іртиш, поширюючись на межиріччя р. Волга й Дон. До серед. 16 ст. тер. Н. о. поділяли на 3 частини: центр. і 2 крила. Гол. орда на чолі з беєм (правитель Н. о.) кочувала в пониззі Волги; праве крило займало правобережжя (т. зв. крим. берег) Волги, яке контролювала друга особа в Н. о. — нурадин; на чолі лівого крила стояв третій за значенням кер. (дигнитарій) — кековат (кейкуват), який контролював кочовища в межиріччі Емби та Уралу. Центром Н. о. вважали зимову резиденцію бея в м. Сарайчик (Сарайджук), що знаходилася в пониззі Волги, де був постій. орган упр. — кара-дуван на чолі з чиновником з однойм. титулом. Йому була підпорядк. решта чиновників, які виконували спеціалізов. адм. і канцеляр. функції. Ускладнення соц.-політ. ладу Н. о. в 1-й пол. 16 ст. призвело до появи четвертого дигнитарія — тайбуги. Ногайордин. урядовці другого плану мали титули мурз і вели генеалогію від сина Едигея — Нурадина. У серед. 16 ст. внаслідок завоювання Моск. державою Поволжя Н. о. розпалася — 1557 бей Ісмаїл прийняв протекторат Москви, що поглибило розкол у ногай. суспільстві. Першими від орди відокремилися улуси 6-ти дітей колиш. бея Ших-Мамая. Їхнє улусне насел. склало окрему Алтаулс. орду, що зайняла бас. р. Емба (Джемба). На її основі утворилася Джембуйлуц. орда, що початково перебувала в тісному контакті з казах. ордами. Бл. 1554 зафіксов. ін. субетнічну групу ногайців — єдисанців, які розташувалися у пониззі Волги. Внаслідок подальшого дроблення Мала Н. о. на чолі з Кази-мурзою перейшла на кочування до Пн.-Зх. Кавказу (між Азовом і Кабардою) і потрапила під владу Крим. ханату. Упродовж 17 ст. на її основі сформувалася Кубан. орда з центром у м. Копил (нині м. Слов’янськ-на-Кубані Краснодар. краю, РФ). Наприкінці 16 — на поч. 17 ст. залишки осн. складу Н. о. були відомі під етнонімом Велика Н. о. (великі ногаї), на їхній основі у 17 ст. виникла субетнічна група єдичкульців. Решту етногр. груп Н. Поволжя склали карагаші, кундровці, юртів. й астрахан. татари. У 1620–30-х рр. тер. Н. о. завоювали калмики. Більшість субетніч. груп, сформов. у результаті її розколу, ввійшли до складу Калмиц. ханату, що перебував під протекторатом Москви. Значна частина Н. різних груп в остан. третині 16 — 2-й чв. 17 ст. мігрувала до Пн.-Зх. Причорномор’я і склала під владою Крим. ханату та Осман. імперії окрему Буджац. орду з центром у с. Ханкішла (нині с. Удобне Білгород-Дністров. р-ну Одес. обл.). У 1-й третині 18 ст. єдисанці, джембуйлуківці та єдичкульці мігрували до Пн. Причорномор’я. Після рос.-турец. війни 1735–39 стабілізувалися межі розселення Єдисан. (степове межиріччя Дністра і Дніпра) та Джембуйлуц. (степове лівобережжя Дніпра до р. Кінська та Берда) орд. 1759 на Пд. від дніпров. плавнів і на лівобережжі р. Кінська осіла Єдичкул. орда, що разом із Буджац. і Кубан. ордами перебувала під владою Крим. ханату. Під час рос.-турец. війни 1768–74 причорномор. Н. перейшли під протекторат Рос. імперії (1770) і були переселені рос. урядом до Пн.-Зх. Кавказу (1771); їхня частина — відгалуження Єдисан., Джембуйлуц. та Єдичкул. орд — 1790 поселена в Пн. Приазов’ї побл. р. Молочна. 1801–04 вони користувалися статусом окремого козац. війська. Після Крим. війни 1853–56 приазов. Н. мігрували до Туреччини. Традиц. економіка Н. належить до кочівниц. типу. Більшість із них кочувала за меридіонал. типом, з розподілом на весняні, літні, осінні та зимові кочовища; на Пд. маршрутами кочування були зимівники — кишла. Соц.-екон. устрій буджац. і кубан. Н. тяжів до осілості, у ньому переважало відгінне скотарство із застосуванням загін. типу використання пасовища та стаціонар. приміщень для утримання худоби. Практикували Н. і землеробство, зокрема вирощували ячмінь, пшеницю, просо, овес, баштанні культури; серед поширених промислів — виготовлення шкіряних виробів, художнє оздоблення килимів. Найголовніша літ. пам’ятка Н. — епос «Едиге», поширений серед багатьох тюркомов. народів. Нині окремі етногр. групи Н. проживають на тер. РФ: у Поволжі (Астрахан. обл.) та на Пн. Кавказі (Краснодар. край, Адигея, Ставроп. край, Чечен. Респ., Респ. Дагестан). Ногай. діаспора існує в Румунії (Добруджа), на Балкан. п-ові та в Туреччині (вілаєт Конья), а також в Узбекистані й Афганістані. Н. вплинули на етногенез сучас. каракалпаків, башкирів, казахів, казан., касимів., литов., крим. татар, татар-мишарів та ін. тюркомов. народів.

Розмір шрифту

Ногайці

Рекомендована література

Інформація про статтю