Ногайці

НОГА́ЙЦІ — тюркомовний народ, який сформувався у Ногайській орді. Самона­зва — ногай. Н. належать до кипчац. під­групи тюрк. групи алтай. мовної сімʼї. Нині заг. чисельність Н. у світі становить 110 тис. осіб, з них понад 103 тис. мешкають у РФ. За пере­писом 1989, в Україні проживав 331 Н. Ногай. орда (Н. о.), що обʼ­єд­нала номадів Нижнього Поволжя і Приура­л­ля в умовах роз­паду Золотої Орди, виникла на­прикінці 14 — на поч. 15 ст. на чолі з беєм Едигеєм (Едиге, Едигю), а остаточно сформувалася в 1440-х рр. за правлі­н­ня його сина Нурадина. Початк. субстратом її етніч. складу був половецько-кипчац. компонент, який асимілював монгол. та ін. етнічні спільноти (Мангит, Киреїт, На­йман, Китаї, Кангли, Оймаут, Буркут, Кунграт та ін.), що мігрували з Центр. Азії до Поволжя в 13 ст. В ієрархії аристократ. родів чільне місце посідали пред­ставники роду Мангит, до якого належали засн. Н. о. Едигей та його спадкоємці. Початково її насел. і тер. називали Мангит. юрт, а термін «Ногаї» вживали як політонім, що походив від ін. імені Едигея — Ногай; внаслідок транс­формації політоніма в етнонім насел. Н. о. отримало етнічну назву «Н.».

Тер. Н. о. охоплювала Пн. Прика­спій, Приура­л­ля і про­стягалася до р. Тура і Кама, від р. Волга до р. Іртиш, поширюючись на межиріч­чя р. Волга й Дон. До серед. 16 ст. тер. Н. о. поділяли на 3 частини: центр. і 2 крила. Гол. орда на чолі з беєм (правитель Н. о.) кочувала в пониз­зі Волги; праве крило за­ймало прав­обереж­жя (т. зв. крим. берег) Волги, яке контролювала друга особа в Н. о. — нурадин; на чолі лівого крила стояв третій за значе­н­ням кер. (дигнитарій) — кековат (кейкуват), який контролював кочовища в межи­річ­чі Емби та Уралу. Центром Н. о. вважали зимову резиденцію бея в м. Сарайчик (Сарайджук), що знаходилася в пониз­зі Волги, де був по­стій. орган упр. — кара-дуван на чолі з чиновником з однойм. титулом. Йому була під­порядк. решта чиновників, які виконували спеціалізов. адм. і канцеляр. функції. Ускладне­н­ня соц.-політ. ладу Н. о. в 1-й пол. 16 ст. при­звело до появи четвертого дигнитарія — тайбуги. Нога­йордин. урядовці другого плану мали титули мурз і вели генеалогію від сина Едигея — Нурадина. У серед. 16 ст. внаслідок завоюва­н­ня Моск. державою Поволжя Н. о. роз­палася — 1557 бей Ісмаїл прийняв протекторат Мос­кви, що по­глибило роз­кол у ногай. су­спільстві. Першими від орди від­окремилися улуси 6-ти дітей колиш. бея Ших-Мамая. Їхнє улусне насел. склало окрему Алтаулс. орду, що зайняла бас. р. Емба (Джемба). На її основі утворилася Джембуйлуц. орда, що початково пере­бувала в тісному контакті з казах. ордами. Бл. 1554 зафіксов. ін. субетнічну групу ногайців — єдисанців, які роз­ташувалися у пониз­зі Волги. Внаслідок подальшого дробле­н­ня Мала Н. о. на чолі з Кази-мурзою пере­йшла на кочува­н­ня до Пн.-Зх. Кавказу (між Азовом і Кабардою) і потрапила під владу Крим. ханату. Упродовж 17 ст. на її основі сформувалася Кубан. орда з центром у м. Копил (нині м. Сло­­вʼянськ-на-Кубані Краснодар. краю, РФ). На­прикінці 16 — на поч. 17 ст. залишки осн. складу Н. о. були ві­домі під етнонімом Велика Н. о. (великі ногаї), на їхній основі у 17 ст. виникла субетнічна група єдичкульців. Решту етногр. груп Н. Поволжя склали карагаші, кундровці, юртів. й астрахан. татари. У 1620–30-х рр. тер. Н. о. завоювали калмики. Більшість субетніч. груп, сформов. у результаті її роз­колу, вві­йшли до складу Калмиц. ханату, що пере­бував під протекторатом Москви. Значна частина Н. різних груп в остан. третині 16 — 2-й чв. 17 ст. мігрувала до Пн.-Зх. Причорноморʼя і склала під владою Крим. ханату та Осман. імперії окрему Буджац. орду з центром у с. Ханкішла (нині с. Удобне Білгород-Дністров. р-ну Одес. обл.). У 1-й третині 18 ст. єдисанці, джембуйлуківці та єдичкульці мігрували до Пн. Причорноморʼя. Після рос.-турец. вій­ни 1735–39 стабілізувалися межі роз­селе­н­ня Єдисан. (степове межиріч­чя Дністра і Дні­пра) та Джембуйлуц. (степове лів­обереж­жя Дні­пра до р. Кінська та Берда) орд. 1759 на Пд. від дні­пров. плавнів і на лів­обереж­жі р. Кінська осіла Єдичкул. орда, що разом із Буджац. і Кубан. ордами пере­бувала під владою Крим. ханату. Під час рос.-турец. вій­ни 1768–74 причорномор. Н. пере­йшли під протекторат Рос. імперії (1770) і були пере­селені рос. урядом до Пн.-Зх. Кавказу (1771); їхня частина — від­галуже­н­ня Єдисан., Джембуйлуц. та Єдичкул. орд — 1790 поселена в Пн. При­азовʼї побл. р. Молочна. 1801–04 вони користувалися статусом окремого козац. війська. Після Крим. вій­ни 1853–56 приазов. Н. мігрували до Туреч­чини. Традиц. економіка Н. належить до кочівниц. типу. Більшість із них кочувала за меридіонал. типом, з роз­поділом на весняні, літні, осін­ні та зимові кочовища; на Пд. маршрутами кочува­н­ня були зимівники — кишла. Соц.-екон. устрій буджац. і кубан. Н. тяжів до осілості, у ньому пере­важало від­гін­не скотарство із за­стосува­н­ням загін. типу викори­ста­н­ня пасовища та стаціонар. приміщень для утрима­н­ня худоби. Практикували Н. і землеробство, зокрема вирощували ячмінь, пшеницю, просо, овес, баштан­ні культури; серед поширених промислів — виготовле­н­ня шкіряних виробів, художнє оздобле­н­ня килимів. Найголовніша літ. памʼятка Н. — епос «Едиге», поширений серед багатьох тюркомов. народів. Нині окремі етногр. групи Н. проживають на тер. РФ: у Поволжі (Астрахан. обл.) та на Пн. Кавказі (Краснодар. край, Адигея, Ставроп. край, Чечен. Респ., Респ. Даге­­стан). Ногай. діаспора існує в Румунії (До­бруджа), на Балкан. п-ові та в Туреч­чині (вілаєт Конья), а також в Узбеки­стані й Афгані­стані. Н. вплинули на етногенез сучас. каракалпаків, башкирів, казахів, казан., касимів., литов., крим. татар, татар-мишарів та ін. тюркомов. народів.

Завантажити статтю