Ноктюрн
НОКТЮ́РН (від франц. nocturne — нічний) — жанр інструментальної музики, рідше вокальної музики. Відомий від доби Середньовіччя як частина релігійної римо-католицької служби, що виконувалася на світанку. Згодом, у часи Відродження, набув повністю світських рис, зокрема інструментальної музики розважального характеру. Особливо поширився у 18 ст. у Відні як різновид жанру «нічної музики» (водночас із серенадами, касаціями, дивертисментами) і призначався для виконання просто неба, що зумовило його виконав. склад — ансамбль духових інструментів, інколи в поєднанні зі струнними. У 18 ст. відзначався бадьорим, рухливим характером (сюїта «Ноктюрни» для 2-х флейт і 2-х валторн Й. Гайдна), часто мав форму сонатно-симфонічного циклу («Маленька нічна серенада» В.-А. Моцарта). У 19 ст., із появою романтизму, жанр Н. було переосмислено як окрему самодостатню мініатюру з інтимним ліричним змістом, переважно для фортепіано (Дж. Філд, Ф. Шопен). Іноді Н. мають програмні підзаголовки («Мрії кохання» Ф. Ліста, «Шопен» із циклу «Карнавал» та «Нічна оргія» Р. Шуманна, «Розлука» М. Глінки). Композиційно Н. притаманні:
- тричастинність форми, де спокійним і світлим крайнім частинам протиставляється схвильована й динамічна середня;
- своєрідність фактури, де наспівна, широкого дихання мелодія звучить на тлі акомпанементу, що імітує ефект погойдування, коливання й викликає асоціації з пейзажними образами руху морських хвиль, шелесту листя, мерехтіння місячного світла.
В українській музиці окремі зразки Н. з’явилися у 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст.: «Листок з альбому» op. 3 А. Єдлічки (див. Єдлічки), Н. М. Колачевського, Н. b-moll, cis-moll, B-dur та опера «Ноктюрн» М. Лисенка, Н. op. 1 та op. 12 В. Пухальського. Суттєвий внесок у розвиток жанру зробив В. Косенко (Н.-фантазія op. 4, 1919, Н. fis-moll op. 9 № 3, 1921). Згодом до Н. зверталися І. Вимер, А. Коломієць, М. Сільванський, А. Нікодемович («Три ноктюрни» для труби і фортепіано), В. Квасневський та ін.
Рекомендована література
- Кузнецов К. Исторические формы ноктюрна // Искусство. 1925. № 2;
- Янкелевич В. Le nocturne. Париж, 1957;
- Дремлюга М. Українська фортепіанна музика (дожовтневий період). К., 1958;
- Панкратова В. Малые инструментальные формы (прелюдия, ноктюрн, этюд). Москва, 1962;
- Алексеев А. История фортепианного искусства. Ч. 2. Москва, 1967;
- Живов Л. Все ноктюрны Шопена // Муз. жизнь. 1970. № 9;
- Клин В. Ноктюрн і поема: формування і розвиток // Музика. 1979. № 5;
- Його ж. Українська радянська фортепіанна музика (1917–1977). К., 1980;
- Цуккерман В. Анализ музыкальных произведений. Москва, 1983;
- Андрияшева М., Богданова И. Характерные особенности жанра ноктюрна на примере ноктюрна ор. 9 № 2 Es-dur Ф. Шопена // Дослідження. Досвід. Спогади. К., 2005. Вип. 6.
Завантажити статтю
