НОМЕНКЛАТУ́РА (лат. nomenclatura — пере­лік, список імен, від nomen — імʼя, назва і саlаrе — скликати) — пере­лік посад, при­значе­н­ня і затвердже­н­ня на які від­несено до компетенції керівних органів, а також коло посадових осіб, які заміщують ці посади чи пере­бувають у резерві для їхнього заміще­н­ня. Певною мірою Н. є синонімом однопорядк. понять бюрократія, «партократія», «каста», «чиновництво» тощо. Термін «Н.» походить із Давнього Риму, де «номенклатором» називали раба, який оголошував імена гостей на офіц. зі­бра­н­нях. Н. — явище, притаман­не насамперед тоталітар. політ. системам 20 ст. із су­спільствами закритого типу, зокрема для рад. адміністративно-командної системи. Як цілісний соц. феномен Н. виникла та зміцнювалася у процесі утвердже­н­ня більшов. режиму та з часом узаконила своє становище в СРСР. Початком організац. закріпле­н­ня Н. як монополіст. привіле­йов. прошарку керів. й актив. учасників рев. подій стало утворе­н­ня 1920 у ЦК і губерн. комітетах РКП(б) облік.-роз­поділ. від­ділів, що зосередили у своїх руках облік і поділ на окремі категорії від­повід­ал. працівників практично в усіх галузях держ. і госп. управлі­н­ня. Після 12-го зʼ­їзду РКП(б) (1923) при­значе­н­ня на вищі посади було повністю сконцентровано в облік.-роз­поділ. від­ділі ЦК, під­порядк. без­посередньо секретаріату ЦК РКП(б). Введе­н­ня такого порядку роботи з кадрами стало однією із сут­тєвих причин «бюрократизації партії» (за Л. Троцьким) і від­риву парт. апарату від його низових парт. структур і рядових чл. партії. 1946 роз­роблено та затверджено Н. посад ЦК ВКП(б), у звʼязку з чим у роботу з керів. кадрами «вносилися плановість, систематичне ви­вче­н­ня і пере­вірка їх політ. та ділових якостей, забезпечувалося створе­н­ня резерву для висува­н­ня і суворий порядок у при­значен­ні та звільнен­ні номенклатурних працівників» («Історія КПРС», К., 1982, т. 5, кн. 2). Утвердже­н­ня Н. як панівного класу пере­важно завершено після 19-го зʼ­їзду КПРС (1952). У процесі її формува­н­ня добір кадрів на основі «ділових якостей» по­ступово витіснений добором за політ. ознаками, насамперед — за від­даністю «лінії партії». Такий під­хід зберігся до кін. 1980-х pp. і був ви­значений на 27-му зʼ­їзді КПРС (1986) як один із пріоритетів. Парт. Н. утримувала монополію на владу і становила могутню правлячу силу, оскільки включала не лише парт. апарат і держ. бюрократію, а й військ. структури та КДБ. Н. класифікували за 3-ма осн. критеріями: за парт. органом, що включав певну особу в Н.; за вищим органом, що санкціонував це включе­н­ня; за характером номенклатур. посади. Від­повід­но до цього Н. поділяли на осн. і облік.-контрол., штатну і виборну. Списки Н. належали до категорії таємних документів. З поч. «пере­будови» рад. сусп. і держ. життя (2-а пол. 1980-х pp.) діяльність Н. за­знала різкої критики й осуду з боку громадськості СРСР та ін. соціаліст. країн. На поч. 1990-х pp., після роз­паду СРСР і т. зв. соціаліст. спів­дружності, Н. як організов. кадрова система втратила свою попередню роль, однак певна частина пред­ставників оновленої бюрократії пост­соціаліст. країн продовжує зберігати свій вплив на держ. процеси у дещо видо­змінених формах.