Нефігуративне мистецтво

НЕФІГУРАТИ́ВНЕ МИСТЕ́ЦТВО – термін на означення різновиду абстракціонізму як напряму в образотворчому (візуальному) мистецтві. Залежно від контексту наук. дискурсу часто трактується як синонім абстракціонізму та безпредмет. мистецтва. Як профес. термін поняття «Н. м.» почали вживати практики й теоретики після 2-ї світової війни з метою розрізнення самої стратегії творення худож. образу від концепції абстракт. мистецтва перших десятиліть 20 ст. Суть цих відмінностей полягає в методології «звільнення» митця з-під нав’язаних природою або соціумом прямих вражень або інформ. подразників. У процесі побудови відсторон. (абстраг.) образу автор ніби руйнує прямий «протокольний» зв’язок з об’єкт. реальністю та сукуп. формал. засобами будує іншу (суб’єктивов.) реальність, позбавлену нав’язливих прикмет фігурат. означення зображальності чи подієвості. У цьому аспекті й полягає одна з ключ. відмінностей Н. м. від «чистої» (раціонал.) абстракції. На фактор чуттєвості в нефігур. виразі звертали увагу відомі практики мистецтва 2-ї пол. 20 ст. Відповідно до цієї концепції автор намагається питомі емоц. враження від натури чи зв’язки із середовищем або соціумом передати без фігурат. посередництва, через пласт., ритм. або світлоколірні засоби. До визнач. представників Н. м. належать М.-В. да Сілва, А. Доув, Ж. Базен, Р. Бісьєр, А. Манесьє та ін. Нефігуративізм властивий і для автор. концепцій деяких укр. художників, зокрема Ю. Соловія, А. Оленської-Петришин, Л. Гуцалюка, М. Дзиндри, Л. Петруняк-Колю, Я. Ґеруляк, К. Звіринського, О. Стовбура, С. Савченка.

Р. М. Яців