НЕФІГУРАТИ́ВНЕ МИСТЕ́ЦТВО — термін на означе­н­ня різновиду абстракціонізму як напряму в образотворчому (візуальному) мистецтві. Залежно від контекс­ту наук. дискурсу часто трактується як синонім абстракціонізму та без­предмет. мистецтва. Як профес. термін поня­т­тя «Н. м.» почали вживати практики й теоретики після 2-ї світової вій­ни з метою роз­різне­н­ня самої стратегії творе­н­ня худож. образу від концепції абстракт. мистецтва перших десятиліть 20 ст. Суть цих від­мін­ностей полягає в методології «звільне­н­ня» митця з-під навʼязаних природою або соціумом прямих вражень або інформ. по­дразників. У процесі побудови від­сторон. (абстраг.) образу автор ніби руйнує прямий «протокольний» звʼязок з обʼєкт. реальністю та сукуп. формал. засобами будує іншу (субʼєктивов.) реальність, по­збавлену навʼязливих прикмет фігурат. означе­н­ня зображальності чи подієвості. У цьому аспекті й полягає одна з ключ. від­мін­ностей Н. м. від «чистої» (раціонал.) абстракції. На фактор чут­тєвості в нефігур. виразі звертали увагу ві­домі практики мистецтва 2-ї пол. 20 ст. Від­повід­но до цієї концепції автор намагається питомі емоц. враже­н­ня від натури чи звʼязки із середовищем або соціумом пере­дати без фігурат. посередництва, через пласт., ритм. або світлоколірні засоби. До ви­знач. пред­ставників Н. м. належать М.-В. да Сілва, А. Доув, Ж. Базен, Р. Бісьєр, А. Манесьє та ін. Нефігуративізм властивий і для автор. концепцій деяких укр. художників, зокрема Ю. Соловія, А. Оленської-Петришин, Л. Гуцалюка, М. Дзиндри, Л. Петруняк-Колю, Я. Ґеруляк, К. Звіринського, О. Стовбура, С. Савченка.