Нижньогірський район

НИЖНЬОГІ́РСЬКИЙ РАЙО́Н (до 1944 — Сейтлерський) — район, що знаходиться у північно-східній частині Автономної Республіки Крим. Межує на Зх. з Джанкой. і Курман. (до 2016 — Красногвардій.), на Пд. — з Білогір., на Сх. — з Ічкин. (до 2016 — Совєт.) р-нами; на Пн. Сх. омивається затокою Сиваш. Утвор. 1930 з Сейтлер., Алікечен., Бешкуртка-Вакуф., Білокош., Бурнаш., Вешаран., Дортен., Ессен-Екин., Ємельянов., Желябов., Ічкин., Киянлин., Кольчурин., Митрофанів., Ново-Керлеут., Новосел. (без поселень Баяут-німецький, Баяут-російсь­кий і Старий Баяут), Саурчин., Сеткін., Таймаз. сільс. рад Феодосій. р-ну, Акімов., Мангіт., Микол., Ногайли-Ахмат., Середньоджанкой. сільс. рад Джанкой. р-ну та Новоцарицин. сільс. ради Карасубазар. р-ну. До 1954 — у складі РФ, від 1954 — України; до 1945 — Крим. АРСР, 1945–91 — Крим. обл., від 1991 — АР Крим (до 1998 — Респ. Крим). Від жовтня 1941 до квітня 1944 — під нім. окупацією. Нацисти розстріляли понад 900 жит. р-ну. У травні 1944 за наказом комуніст. керівництва усіх крим. татар депортували переважно в Узбекистан. 2008 знято з обліку с. Кулички Ізобільнен. сільс. ради. У березні 2014 у складі АР Крим Н. р. анексований РФ. 2016 ВР України с. Фрунзе Кісточків. сільс. ради перейменувала на с. Бюйтен. Площа 1212 км². За переписом насел. 2001, проживали 55 863 особи (складає 103,4 % до 1989): росіян — 50,42 %, українців — 28,82 %, крим. татар — 16,03 %; станом на 1 січня 2014 — 50 460 осіб. У складі р-ну — смт Нижньогірський і 57 сіл. Лежить у межах Присиваської низовини (на Пн.) та Центр.-Крим. рівнини (на Пд.). Розвідано поклади цегел. і черепич. глин. Регіон знаходиться у зоні суціл. бриз. потоків з майже постій. циркуляцією насиченого фітонцидами мор. повітря, це створює унікал. мед.-клімат. рекреац. умови. Значну цінність мають запаси сивас. солей. Доведено лікув. властивості сивас. грязей. На березі Сиваша є джерела сірководневих метан. і азот. вод, у райцентрі — йодованої води. Розвинені віндсерфінг і кайтбординг. Протікають найбільша на Кримському півострові р. Салгир (бас. затоки Сиваш) з притокою Біюк-Карасу, а також Кучук-Карасу та Суджилка. 1961–71 прокладено Північно-Кримський канал, що забезпечував бл. 85 % потреб Криму в пріс. воді (2014 подачу води з Дніпра припинено). На думку багатьох дослідників, побл. с. Яструбки розташ. геогр. центр Криму. Переважають лучні та лучно-чорноземні засолені, темно-каштан. ґрунти, пд. чорноземи, є солонці та солончаки. У лісонасадженнях (5,05 тис. га) ростуть білі акації, в’язи граболисті, маслинки сріблясті та ін. Об’єкти природно-заповід. фонду місц. значення: ботан. заказник Присиваський (охороняється від 1979; на тер. 2-х сільс. рад: Ізобільнен., 647,6 га; Пшеничнен., 356,6 га); пам’ятки садово-парк. мистецтва у селах Ізобільне (закладено 1900, 8 га) та Цвітуще (кін. 19 ст., 2,5 га; у парках втрачено значну частину насаджень унаслідок підтоплення та засолення ґрунту). С.-г. угіддя становлять 93,29 тис. га. Аграр. сектор спеціалізується на рослинництві зерн.-садівн. напряму. У Н. р. — 22 заг.-осв. школи; 28 клуб. закладів, 40 б-к, 1 муз. школа, 8 нар. музеїв; рай. лікарня, 4 лікар. амбулаторії, 33 фельд­шер.-акушер. пункти. Збереглася садиба Й. Шатилова у с. Цвітуще (1888). У 1974 А. Щепинсь­кий побл. с. Червоне (до 1948 — Ногайли-Ахмат) розкопав Ногай­чин­ський курган сармат. часу. Встановлено 15 пам’ятників воїнам, які загинули під час 2-ї світової вій­ни.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю