Нижньосірогозький район

НИЖНЬОСІРОГО́ЗЬКИЙ РАЙО́Н – район, що знаходився у східній частині Херсонської області. Межував на Сх. з Веселів. р-ном Запоріз. обл.; на Пн. — із Верхньорогачиц., на Зх. — із Великолепетис., Горностаїв. і Кахов., на Пд. — з Новотроїц. та Іванів. р-нами Херсон. обл. Утвор. 1923 з Нижньосірогоз. і Покровської Першої волостей у складі Мелітоп. округи (існувала до 1930) Катеринослав. губ. (до 1925). У 1932–39 Н. р. перебував у межах Дніпроп., 1939–44 — Запоріз., від 1944 — Херсон. обл. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від вересня 1941 до жовтня 1944 — під нім. окупацією. На фронтах 2-ї світової війни воювали 4240 воїнів-земляків, з них 2230 загинули. Пл. 1,21 тис. км². За переписом насел. 2001, проживали 19 697 осіб (складає 90,0 % до 1989): українців — 83,8 %, росіян — 13,9 %, турків — 0,99 %, молдован — 0,8 %, корейців — 0,5 %; станом на 1 січня 2019 — 15 344 особи. У складі р-ну були смт Нижні Сірогози та 24 сільс. насел. пункти. У грудні 2019 села Верби, Зернове, Донцове (до 2016 — Комсомольське), Партизани, Чеховка (усі — Вербів. сільс. ради) та Дем’янівка (однойм. сільс. ради) зараховано до Вербів. сільс. об’єднаної територіал. громади (240,95 км², 2039 осіб), що 2020 відійшла до новоутвореної Нижньосірогоз. громади (1208,8 км², 15 033 особи) Генічес. р-ну. Н. р. лежав у центрі Причорноморської низовини. У фіз.-геогр. відношенні майже весь р-н входив до Пд. степ. підзони, Причорномор. пд.-степ. провінції, Дніпров.-Молочан. степ. обл. Сірогозько-Утлюц. р-ну і лише крайня пд. частина — до Присивас.-Приазов. степ. обл. Степ. зони України. За геоморфол. критеріями належав до Токмац. плоскосхилої ліс. рівнини, на Пд. від якої розташ. Асканій.-Мелітоп. терас. рівнина. На розтягнутому схилі Дніпров.-Молочан. низовин. рівнини Дмитрів. і Сірогоз. широкі роздоли, балки Дурна та Калга різко виділяються в рельєфі та створюють своєрідні урочища. Тер. р-ну мала порівняно рівнин. рельєф, що порушений великою кількістю балок і подів. Заг. нахил поверхні рельєфу з Пн. і Пн. Сх. на Пд. і Пд. Зх. Виявлено поклади глини. Ліси й ін. лісовкриті тер. становили 2135 га, землі водного фонду — 754 га. Річки: Велика Калга (впадає у Домузлинський під), Великі Сірогози (у Великий Агайманський під). 2007 балці Великі Сірогози надано статус ландшафт. заказника місц. значення (636 га). Ґрунти переважно чорноземні південні солонцюваті. Пл. с.-г. угідь 112,895 тис. га, з них орних земель — 108,7 тис. га. Працювали 19 с.-г. підприємств (найбільші: «Промінь-21», «Дружба-5», інвест-М», «Батьківщина-555», «Новопетрівське», «Анатолівське», «Покровське», «Агродом», «Бедевля») і 98 фермер. госп-в («Козаче», «Дяченко»), що вирощували зерн. та тех. культури. У Н. р. (станом на 2019) — 14 заг.-осв. навч. і 13 дошкіл. закладів, рай. Будинок творчості дітей і юнацтва та ДЮСШ; 11 Будинків культури, 8 клубів, 17 б-к; центр. рай. лікарня, 6 амбулаторій заг. практики сімей. медицини, 1 фельдшер.-акушер. і 13 фельдшер. пунктів. Друкували рай. г. «Червоний промінь». Віряни переважно парафіяни православ. громад. Також діяли греко-катол., римо-катол., протестант. (християн віри євангельської) та мусульман. громади. У селах та їхніх околицях — велика кількість давніх курганів (датуються від 3 тис. до н. е.), зокрема у Новоолександрівці (18; див. Козел), Дем’янівці (11), Верхніх Сірогозах, Нижніх Торгаях, Новопетрівці (в усіх — по 10), Догмарівці (8), Вербах, Зерновому (в обох — по 7), Першопокровці (6), Верхніх Торгаях, Новорогачинському, Степному (в усіх — по 4), Анатоліївці, Братському, Змаганнях (в усіх — по 3), Вільному, Дальньому, Косаківці (в усіх — по 2), Донцовому. У с. Першопокровка обстежено стоянку 18–17 ст. до н. е. Серед видат. уродженців — літературознавець Ф. Білецький, терапевт-гастроентеролог В. Орловський (обидва — с. Новопетрівка), економіст, політ. діяч, дипломат М. Білоблоцький (с. Дем’янівка), геолог, геофізик В. Дядюра (с. Першопокровка); графік М. Галицький (с. Верхні Торгаї); учасник 2-ї світової війни, Герой Радянського Союзу П. Чепурін (с. Першопокровка).

Літ.: Орлова З., Ратнер И. Из истории заселения Херсонщины. Хн., 1993; Безух Ю. Нариси з історії Сiрогозщини. Нижнi Сiрогози, 1996; Його ж. Між молотом і ковадлом: (Сiрогозщина 1914–1940). Нижнi Сiрогози, 1997; Ясинський П. Шляхами трьох поколінь. Невигадана історія села Новопетрівки. Дн., 1999; Грищенко В. Нижнесерогозский район // Книга скорби Украины: Херсонская область. Хн., 2003; Оленковський М. Кургани Нижньосірогозького району. Хн., 2006; Безух Ю. На перехресті світових шляхів. Мелітополь, 2006; Його ж. Великий перелом: колективізація та голодомор на Сірогозщині. Мелітополь, 2008; Лозицкий Ф. Жизнь и гибель села Викторовки. Новая Каховка, 2010; Безух Ю. Заселення Сірогозщини. Мелітополь, 2016; Його ж. Скіфськими шляхами Геродота. Мелітополь, 2019.

Ю. В. Безух, В. І. Грищенко, О. В. Шевченко