Небієрідзе Борис Костянтинович

НЕБІЄРІ́ДЗЕ Борис Костянтинович (16. 07. 1942, Тбілісі — 04. 02. 2008, Київ) — кінорежисер, сценарист. Заслужений діяч мистецтв України (1996). Член НСКінУ (1980). Закін. Тбіліс. політех. інститут (1967), Київ. інститут театр. мистецтва (1975; курс Р. Єфименка, В. Чубасова). Працював асист. звукооператора і звукооператором студії «Укркінохроніка» (1973–74). Від 1974 — реж. студії «Укр­телефільм» (обидві — Київ). Створив стрічки: «Давидове поле», «Золоте руно Колхіди» (обидві — 1973), «Співає Дмитро Гнатюк» (1975), «Карпатські візерунки» (1976, у спів­авт.; приз Всесоюз. фестивалю телефільмів, Ленінград, нині С.-Пе­тербург, 1977), «Коли співає гітара», «Богдан Хмельницький» (обидві — 1978), «Чумацькі радощі», «Чорноморська фантазія» (обидві — 1979), «Перевтілення», «Дівчата з Таврії» (обидві — 1980), «Осіння дорога до мами» (1981), «Фауст» (1982, спів­автор сценарію; приз Всесоюз. фестивалю телефільмів, Алма-Ата, нині Алмати, 1983), «Гори димлять» (1989), «Фатальні діаманти» (1991), «Лялька» (2002, у спів­авт.), «Золоті хлопці» (2005). Був реж. телесеріалу «Роксолана» (1997–2006), який набув знач. популярності у масової аудиторії, однак дістав неоднозначні відгуки у ЗМІ. Н. — майстер романтико-пригодниц. жанру в кіно.

С. В. Тримбач

завантажити статтю