Неаполь

НЕА́ПОЛЬ (італ. Napoli) – місто і порт регіону Кампанія, Італія. Знаходиться за 190 км на Пд. Сх. від Риму. Пл. 117,27 км². Насел. 970 тис. осіб (2017; 3-є м. за кількістю насел. після Мілана й Риму). 2014 створ. метрополійне місто Н. (від 2014 замінює провінцію Н.; насел. понад 3 млн осіб). Н. – важливий порт у Зх. Серед­зем­номор’ї; термінал поромів на о-ви Сардинія та Сицилія. Має шляхове сполучення з усіма регіонами Апеннін. п-ова, зокрема швидкісні магістралі на Рим і Салерно. У Н. знаходиться штаб-квар­ти­ра Об’єдн. військ. сил НАТО, що кон­тролюють Середземно­мор’я, Пн. Африку й Серед. Схід. Засн. у 7 ст. до н. е. вихідцями із грец. колонії побл. стародав. Парфенона як Неаполіс (у перекл. з грец. означає «нове місто»). У 4 ст. до н. е. захоплене римлянами, тривалий час перебувало під владою Візантії. У 11 ст. завойоване норманд. правителями Сицилії. У 19 ст. послідовно було столицею Неаполітан. королівства та Королівства Обох Сицилій. 1860 внаслідок проведення референдуму увійшло до складу Італії. Під час 2-ї світової вій­ни місто сильно потерпало від бомбардувань. У післявоєнні роки активно відбудовувалося, прокладено мережу якісних шляхів, метро. 1980 потуж. землетрус завдав знач. шкоди місту та його передмістю. Основні галузі промисловості: текстил., харч., металург., суднобудівна, авіац., нафтопереробна. Розвинена сфера обслуговування, зокрема фінанс.-банк. справа та готел. бізнес. Н. – один із осн. турист. центрів на Середземно­мор’ї. Об’єкти туризму: залишки давньої Помпеї (за 24 км на Пд., біля підніжжя г. Везувій); центр. частина міста – один із найбільших в Європі об’єктів світ. спадщини ЮНЕСКО; могила рим. поета Верґілія. У Н. – Новий замок (1282), Королів. палац (17 ст.); низка церков, зокрема Святих апостолів (ймовірно, зведена за часів рим. імператора Костянтина Великого), Кафедрал. собор (1272), базиліка Сан-Франческо-ді-Паола (1816–36; збудована за зразком Рим. пантеону); галерея Умберто I; Нац. археол. музей, де знаходяться артефакти із Пом­пеї та Геркулануму. Є Неапол. університет (засн. 1224).

1869 брат І. Мечникова Л. Мечников у складі армії Дж. Ґарібальді брав участь у боях під Н., був тяжко поранений і, вийшовши у відставку, оселився у Флоренції як емігрант. 1944 побл. Н. і Риму на боці англо-амер. союзників у складі 2-го Польс. корпусу генерала В. Андерса воювало 2 тис. українців. 1989 у Н. проведено Міжнар. конф. дослідників укр. літ-ри, мови й культури, під час якої створ. Міжнародну асоціацію україністів. В університетах Риму і Н. організовано факультети української мови. Від 1990-х рр. Н. став одним із гол. центрів укр. трудової еміграції. Тоді ж з’явилася низка укр. самодіял. муз. колективів, зокрема ансамбль «Тернівчанка», тріо «Зорепад», «Лелеченьки». Італ. історик А. Ґраціозі, який тривалий час працював у Неапол. університеті, вивчає проблеми історії України 1-ї пол. 20 ст., зокрема дослідив і надрукував звіти італ. дипломатів про голод 1932–33; публікація цих матеріалів стала першим в Італії докум. свідченням Голодомору, допомогла зняти негласну заборону з цієї теми, довела неможливість написання історії СРСР без урахування історії України. У Н. народився А. Джанніні – автор розвідки про Україну «La Grande Ucraina» (Roma, 1947).

Б. П. Яценко

Фотоілюстрації

завантажити статтю