Небуття

НЕБУТТЯ́ – заперечення буття. Має відповідні останньому, але протилежні значення. Н. — синонім неіснування, яке у Ґ. Геґеля отримало назву «ніщо», або «чисте ніщо». Взяті самі по собі, такого роду буття і «ніщо» — це абстракції, що й виражено прикметником «чисте». Якщо від речі відокремити всі властивості, за винятком того, що вона є, то нічого не залишиться. Тому чисте буття і «ніщо» однаково беззмістовні й тотожні між собою. Водночас вони абсолютно протилежні, бо становлять відмінність між існуючими чи неіснуючими речами. У цій суперечності криється таємниця, чому М. Гайдеґґер і зауважував: «3 питанням про буття як таке ми підступаємо до межі повної темряви». Визначене Н. — певна річ, явище, стан, що виникають зі знищення чи зникнення поперед. утворень. Так, брунька зникає, коли розпускається квітка, квітка — з появою плода та ін., про що Ґ. Геґель писав у кн. «Phänomenologie des Geistes» («Феноменологія духу», 1807). Кожне наступне утворення є запереченням, Н. попереднього. Буття та Н. у поєднанні утворюють сторони чи моменти становлення, в якому щось виникає і щось зникає, отже, містить у собі подвій. перехід буття в Н. і навпаки. У цьому особливість філософії Геракліта і всієї діалектики становлення, що її рос. філософ О. Лосєв відносить до гол. характеристик антич. світогляду. Обидва сенси Н. відіграють вирішал. роль у житті людини, бо лише вона здатна відокремлювати їх від речей і робити змістом своєї діяльності. Це досягається завдяки свідомості й мисленню. Звідси й наступ. сенс Н., воно — синонім свідомості. Таке тлумачення розроблено в праці Ж.-П. Сартра «L’Être et le Néant» («Буття і ніщо», 1943). У Ґ. Геґеля ці категорії мають переважно онтолог. характер. Ж.-П. Сартр повертає їх у сферу антропології. Перша позначає об’єктивне, матеріальне, тілесне, друга — суб’єктивне, діяльнісне начало, що обґрунтовує фундам. властивість людини — свободу. Остання — це не пізнання необхідності, як уявлялося традиційно, а неантизація (тобто заперечення) всього об’єктивного. В цьому полягає й ін. вагомий сенс, бо з поступом історії руйнівна, неантизуюча роль людства помітно зростає і ставить під питання своє власне буття (див. Ніщо).

М. О. Булатов