Невицьке
НЕ́ВИЦЬКЕ — село Ужгородського району Закарпатської області. Підпорядк. Оноків. громаді (від 2019). Знаходиться на правому березі р. Уж (притока Лаборцю, бас. Дунаю), у приміс. зоні Ужгорода. Побл. Н. — Камʼяниц. лісництво; охороняється низка обʼєктів природно-заповід. фонду, зокрема й ботан. памʼятка природи Невиц. карʼєр. За переписом насел. 2001, у селі проживали 1032 особи; станом на 2019 — понад 1200 осіб; переважно українці. Проходять залізниця й автомобіл. шлях Ужгород–Самбір–Львів. Тер. Н. була заселена у період неоліту, про що свідчать знахідки камʼяних шліфов. сокир. Тут виявлено також бронз. браслети та меч кін. 2 тис. до н. е. На межі 12–13 ст. у звʼязку зі зростанням ролі гірських перевалів і шляхів, що вели через Карпати на Пн. і Сх. до Галича та Києва, на пагорбі вулканіч. походження вис. 122 м збудовано Невиц. замок (нині памʼятка архітектури й містобудування нац. значення). На думку дослідників, тоді ж вже й існувало Н. Спочатку замок був круглою муров. баштою-донжоном з деревʼяними укріпленнями, земляними валами та ровами. У березні 1241 зазнав знач. пошкоджень під час монголо-татар. навали. У 2-й пол. 13 ст. замок відновили. 1274 згадується як власність угор. короля Ласло IV, який через 5 р. передав його в упр. трансильван. воєводі Фінті Обо. Пізніше Омодей Обо замість круглого донжона збудував квадратний, а біля нього — колодязь для збору дощової води глиб. 4,5 м. Від 1328 до серед. 17 ст. замок належав князям Другетам. У серед. 15 — на поч. 16 ст. востаннє перебудували. 1644 замок захопив Ракоці Дєрдь І і наказав його зруйнувати. Відтоді до кін. 19 ст. руїни були занедбані. 1879 навколо замку закладено парк. У 1960–70-х рр. здійснено консервацію та реставрацію памʼятки. Під час археол. дослідж. замку знайдено кахлі, монети, медальйони, персні, ґудзики, уламки меблів та посуду. У плані памʼятку спроектовано та споруджено неправил. форми, що зумовлено місцевістю. Має 3 лінії оборони, що доповнені ровами. Замк. 2-поверх. муров. корпуси утворюють у центрі овал. двір; у пд.-сх. частині — 4-ярусна башта. Другу лінію складає вал з камʼяною стіною та 4-ма вежами. Третя лінія — вал — захищала житл. та госп. споруди. На Пд. Зх. — 6-кутна надбрамна башта, що винесена назовні та виконувала функції гол. вʼїзду; від неї всередину замку веде утворений 2-ма паралел. стінами коридор. Через рів перекидали розвідний деревʼяний міст. Жит. Н. здавна займалися землеробством, скотарством, садівництвом, виноградарством, мисливством і рибальством. Вони брали участь у повстаннях 1492 на чолі з Ф. Головатим, 1514 у складі загону П. Боршваї, у 1690-х рр. під проводом Беци, Пастеляка й ін. ватажків, визв. війні 1703–11. Від кін. 17 ст. Н. — під владою Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). 1903 мешкали 707, 1930 — 757 (з них 709 українців, решта — чехи, угорці, євреї та ін.), 1940 — 764 особи. Наприкінці 1919 Н. відійшло до Чехо-Словаччини. Від 1938 — знову у складі Угорщини. 27 жовтня 1944 сюди увійшли рад. війська. 1945 приєднано до УРСР. Нині у Н. — навч.-вихов. комплекс «школа-дитсадок»; клуб, б-ка; амбулаторія заг. практики сімей. медицини. Щороку в червні проводять рай. дит. свято «Таланти Ужгородщини» та рай. фестиваль дит. хореогр. мистецтва «Кришталевий черевичок». На теренах Закарпаття здобули популярність вокал. ансамблі «Кральовичка» та «Шовкова косиця». Збереглася церква Покрови Пресвятої Богородиці (1777). У Н. народився та мешкав І. Угрин (псевд. Бурлак), який належав до групи рос. поетів Закарпаття, свої вірші друкував у збірниках «Живая струя» (1940), «Шаги» (1941), «Литературный альманах» (1943), газетах «Русская правда» (1940) і «Русское слово» (1941–42).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
