Невицьке

НЕ́ВИЦЬКЕ  — село Ужгородського району Закарпатської області. Підпорядк. Оноків. громаді (від 2019). Знаходиться на правому березі р. Уж (притока Лаборцю, бас. Дунаю), у приміс. зоні Ужгорода. Побл. Н. — Ка­м’яниц. лісництво; охороняється низка об’єктів природно-заповід. фонду, зокрема й ботан. па­м’ятка природи Невиц. кар’єр. За переписом насел. 2001, у селі проживали 1032 особи; станом на 2019 — понад 1200 осіб; переважно українці. Проходять залізниця й автомобіл. шлях Ужгород–Самбір–Львів. Тер. Н. була заселена у період неоліту, про що свідчать знахідки кам’яних шліфов. сокир. Тут виявлено також бронз. браслети та меч кін. 2 тис. до н. е. На межі 12–13 ст. у зв’язку зі зростанням ролі гірських перевалів і шляхів, що вели через Карпати на Пн. і Сх. до Галича та Києва, на пагорбі вулканіч. походження вис. 122 м збудовано Невиц. замок (нині пам’ят­ка архітектури й містобудування нац. значення). На думку дослідників, тоді ж вже й існувало Н. Спочатку замок був круглою муров. баштою-донжоном з дерев’яними укріпленнями, земляними валами та ровами. У березні 1241 зазнав знач. пошкоджень під час монголо-татар. навали. У 2-й пол. 13 ст. замок відновили. 1274 згадується як власність угор. короля Ласло IV, який через 5 р. передав його в упр. трансильван. воєводі Фінті Обо. Пізніше Омодей Обо замість круглого донжона збудував квадратний, а біля нього — колодязь для збору дощової води глиб. 4,5 м. Від 1328 до серед. 17 ст. замок належав князям Другетам. У серед. 15 — на поч. 16 ст. востаннє перебудували. 1644 замок захопив Ракоці Дєрдь І і наказав його зруйнувати. Відтоді до кін. 19 ст. руїни були занедбані. 1879 навколо замку закладено парк. У 1960–70-х рр. здійснено консервацію та реставрацію пам’ятки. Під час археол. дослідж. замку знайдено кахлі, монети, медальйони, персні, ґудзики, уламки меблів та посуду. У плані пам’ятку спроектовано та споруджено неправил. форми, що зумовлено місцевістю. Має 3 лінії оборони, що доповнені ровами. Замк. 2-поверх. муров. корпуси утворюють у центрі овал. двір; у пд.-сх. частині — 4-ярусна башта. Другу лінію складає вал з кам’я­ною стіною та 4-ма вежами. Третя лінія — вал — захищала житл. та госп. споруди. На Пд. Зх. — 6-кутна надбрамна башта, що винесена назовні та виконувала функції гол. в’їзду; від неї всередину замку веде утворений 2-ма паралел. стінами коридор. Через рів перекидали розвідний дере­в’яний міст. Жит. Н. здавна займалися землеробством, скотарством, садівництвом, виноградарством, мисливством і рибальством. Вони брали участь у повстаннях 1492 на чолі з Ф. Головатим, 1514 у складі загону П. Боршваї, у 1690-х рр. під проводом Беци, Пастеляка й ін. ватажків, визв. вій­ні 1703–11. Від кін. 17 ст. Н. — під владою Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). 1903 мешкали 707, 1930 — 757 (з них 709 українців, решта — чехи, угорці, євреї та ін.), 1940 — 764 особи. Наприкінці 1919 Н. відійшло до Чехо-Словаччини. Від 1938 — знову у складі Угорщини. 27 жовтня 1944 сюди увійшли рад. війська. 1945 приєднано до УРСР. Нині у Н. — навч.-вихов. комплекс «школа-дитсадок»; клуб, б-ка; амбулаторія заг. практики сімей. медицини. Щороку в червні проводять рай. дит. свято «Таланти Ужгородщини» та рай. фестиваль дит. хореогр. мистецтва «Кришталевий черевичок». На теренах Закарпаття здобули популярність вокал. ансамблі «Кральовичка» та «Шовкова косиця». Збереглася церква Покрови Пре­свя­тої Богородиці (1777). У Н. народився та мешкав І. Угрин (псевд. Бурлак), який належав до групи рос. поетів Закарпаття, свої вір­ші друкував у збірниках «Живая струя» (1940), «Шаги» (1941), «Литературный альманах» (1943), газетах «Русская правда» (1940) і «Русское слово» (1941–42).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю