Неврлий Микола

НЕ́ВРЛИЙ Микола (Nevrlý Mikuláš; 15. 11. 1916, м. Ростов-на-Дону, нині РФ — 18. 08. 2019, Братислава) — чеський і словацький україніст, критик, бібліограф. Син Я. Неврлого. Доктор славістики (1950), іноземний член НАНУ (2003). Дійсний член НТШ (1990). Орден «За заслуги» 3-го (1997) та 2-го (2006) ступ. Народився в чесько-українській родині. Мешкали у Томаківці, Червонограді, Полтаві, Харкові та інших містах України. 1933 разом із батьками емігрував до Чехо-Словаччини: жив спочатку на Закарпатті, а пізніше — в Чехії і Словаччині. Закінчив славістичний відділ німецького Карлового університету в Празі, філософський факультет УВУ (обидва — 1945) та Карлового університету (1948). 

У Чеських Будейовицях (пізніше у Брно) Н. заснував та очолив гурток перекладачів з української літератури: їхні переклади, доповнені перекладами празької групи перекладачів, очолюваної О. Зілинським, увійшли до антології української поезії «Vitězit a žit» (Praha, 1951) — перше, а щодо кількості представлених поетів і досі не перевершене, зібрання української поезії в перекладі чеською мовою. 1948–52 викладав українську мову й літературу в Чеському університеті у Брно, де 1950 захистив докторську дисертацію на тему «Життя і творчість Івана Франка». Відтоді франківська тематика стала провідною в його науковій діяльності, їй присвятив низку статей та монографії «Ivan Franko — ukrajinský básník revolucionář» (Praha, 1952; 1958), «Ivan Franko. Život a dielo» (Prešov; Bratislava, 2009; у спів­авт.). У кількох десятках праць він досліджував життя і творчість Т. Шевченка. Окремими виданнями вийшли: «Безсмертний Шевченко» (Пряшів, 1954) та «Ta­ras Ševčenko — revolučný básnik Ukrajiny» (Bratislava, 1960). 

Від 1956 — у Братиславі, де в НДІ педагогіки укладав програми й підручники для українських шкіл Пряшівщини та брав участь у літніх курсах перекваліфікації вчителів. 1963–76 працював в Інституті словацької і світової літератури Словацької АН, тут уклав і видав покажчик «Ukrajinica slovaca. Bibliografia. 1945–1964», що охоплює 2117 позицій. 1966 захистив дисертацію «Українська радянська поезія 20-х років» на ступінь кандидата філологічних наук (вийшла друком 1991 у Києві). 

У 2-й половині 1960-х рр. Н. опублікував серію ґрунтовних статей про авангардні течії в українській літературі 1920-х рр. (футуризм, експресіонізм, неоромантизм, неокласицизм тощо), репресованих українських письменників («Розстріляне Відродження») та тих, що з різних причин емігрували. Тоді ж він упорядкував і видав комплексні зібрання творів «Перстені молодості» Б.-І. Антонича (1965) та «Ранені дні» Д. Фальківського (1969; обидва — Пряшів), письменників, що в СРСР були також заборонені. У 1970–80-і рр. його доступ на сторінки видань України та української періодики Чехословаччини був обмежений. Науковий редактор «Словацько-українського словника» П. Бунґанича (Братислава, 1985). 

Наприкінці 1980-х рр. Н. один із перших почав популяризувати в Україні творчість письменників української політичної еміграції, публікуючи в наймасовішому українському журналі «Україна» серію статей зі спогадами про Олександра Олеся, Є. Маланюка, Юрія Клена, Олега Ольжича, Л. Мосендза, О. Стефановича, С. Гординського, І. Качуровського та М. Ситника. В інших журналах він надрукував спогади про І. Кулика, В. Сосюру, М. Бажана, Б. Беднарського, А. Гарасевича, І. Панькевича, О. Зілинського, І. Мацинського тощо. Відновив співпрацю з пряшівською українською періодикою («Дукля», «Нове життя», «Дружно вперед»). 1991 у Пряшеві Н. опублікував зібрання творів «Земна мадонна» Є. Маланюка та «Цитаделя духа» Олега Ольжича (обидві перевид. в Україні), 1994 в Києві — монографію «Олександр Олесь. Життя і творчість» та збірку віршів і прози «Шляхетне серце» Б. Беднарського. Упорядник антології віршів 12-ти поетів празької української поет. школи — «Муза любові й боротьби» (1995) та збірки творів «Катам наперекір» М. Ситника (1998), книги «Подорожній щоденник» Д. Крмана (1999; усі — Київ; тут важливе місце займають відомості про тодішні воєнно-політичні події в Україні, зустрічі автора з гетьманом І. Мазепою, запорозькими козаками, про Полтавську битву 1709 тощо). 

Підсумкова робота Н. — збірка славістичних праць «Минуле й сучасне» (К., 2009), в якому подано 129 його україномовних статей про літераторів Пряшівщини, М. Мухина і літературну молодь Закарпаття, майстра української сцени Ю. Шерегія тощо, та видання «Ency­klopédia ukrajinskej literatúry a kultúry» (Sladkovičovo, 2014) — 133 статті словацькою, чеською, польською, німецькою та англійською мовами про видатних представників української літератури й культури та їхню творчість. 

З ініціативи Н. встановлено меморіальні дошки І. Франку в Празі (1956) та Г. Сковороді у Братиславі (2002), пам’ятники Т. Шевченку в Братиславі (1990) та Д. Крману на полі Полтавської битви під Полтавою (1999). Автор низки статей в ЕСУ.

Рекомендована література

1. Мірошниченко М. Любов цю успадковано // ЛУ. 1985, 21 листоп.;
   Google Scholar Internet
2. Мацинський І. Піонер чехо-словацької післявоєнної україністики // Нове життя [Пряшів]. 1986, 28 листоп.;
   Google Scholar Internet
3. Жулинсь­кий М. Чех з українським серцем // Неврлий М. Укр. рад. поезія 20-х рр. К., 1991;
   Google Scholar Internet
4. Мушинка М. Бард словацької україністики // Дукля. 1996. № 6;
   Google Scholar Internet
5. Микола Неврлий: Бібліогр. покажч. Пряшів, 2001;
   Google Scholar Internet
6. Роман М. Микола Неврлий — Нестор словацької україністики // Дукля. 2011. № 6;
   Google Scholar Internet
7. Мовчанюк Г. Столітній Микола Неврлий: Есей. В., 2017.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю