Невтручання принцип

НЕ­ВТРУЧА́­Н­НЯ ПРИ́НЦИП — один із основних принципів між­народного права. Закріплений у Статуті ООН, Декларації про принципи між­нар. права, що стосуються від­носин і спів­робітництва між державами від­повід­но до Статуту ООН (1970), Заключ. акті Наради з без­пеки і спів­робітництва в Європі 1975 та Декларації про не­припустимість інтервенції та втруча­н­ня у внутр. справи держав 1982. Спочатку Н. п. роз­вивався на рівні дво­сторон. до­говорів, 1933 на 7-й Конф. амер. дер­жав у Монтеві­део під­писано багато­сторон­ню Конвенцію про права та обовʼязки держав. У стат­ті 8 цієї Конвенції закріплено тезу: «Жодна держава не має права втру­чатися у внутрішні або зов­нішні справи інших держав», 1936 її під­силено Додатк. протоколом про не­втруча­н­ня. Зміст Н. п. полягає в забороні втруча­н­ня у спра­ви держави, що входять до її внутр. компетенції. Жодна держава чи група держав не має права без­посередньо чи опосередковано втручатися з будь-якої причини у внутр. і зовн. справи держави, не­залежно від форми такого втруча­н­ня — політ., екон., військ. чи будь-якого іншого. Державам заборонено організовувати, під­бурювати чи фінансувати діяльність, спрямовану на повале­н­ня чи зміну наявного ладу в ін. державі, а також втручатися у внутр. боротьбу. Також Н. п. зобовʼязує утримуватися від на­да­н­ня допомоги під­ривній терорист. діяльності. Будь-­яка держава може само­стійно, без зовн. впливу обирати свою політ., екон., соц., культурну систему. Н. п. є логіч. продовже­н­ням принципу суверен. рівності держав. З Н. п. тісно повʼязане та, власне, захищене ним поня­т­тя «domaine réservé» (сфера винятк. компетенції держави), що походить із держ. суверенітету. Зміст сфери винятк. компетенції не має чіткого норматив. закріпле­н­ня, вона не статична, а по­стійно змінюється, напр., 1923 пита­н­ня громадянства під­падало тільки під «do­maine réservé» держав, про що за­значила По­стійна палата між­нар. правосу­д­дя у Консультатив. висновку стосовно указів про гро­мадянство, прийнятих в Тунісі та Марок­ко, а нині воно врегульов. також і між­нар. правом. Із роз­витком низки галузей між­нар. права, серед яких — між­нар. право захисту прав людини, між­нар. екол. право, між­нар. гуманітарне право, між­нар. кримінал. право, кількість питань, що належать до сфери винятк. компетенції держав, по­ступово зменшується. З обмеже­н­нями, накладеними вищезга­даними галузями між­нар. права, до сфери винятк. компетенції держав належать: ставле­н­ня держави до влас. громадян та іно­земців, викори­ста­н­ня влас. тер., організація влас. держ. устрою. По­ступ. зменше­н­ня цієї сфери зу­мовлене збільше­н­ням фактич. вза­ємозалежності держав (дії однієї можуть мати певні наслідки і для ін.); зро­ста­н­ням кількості між­нар.-­правових норм та стандартів, осо­бливо у сфері захисту прав людини, та кількості механізмів їхнього забезпече­н­ня, зокрема між­нар. су­дових установ; процесами глобал. і регіон. інтеграції держав.

Завантажити статтю