Недзведський Микола Францович
Визначення і загальна характеристика
НЕДЗВЕ́ДСЬКИЙ Микола Францович (12. 12. 1891, містечко Чорнобиль, нині місто Київ. обл. — 03. 09. 1977, Вашинґтон) — композитор, музикознавець, педагог. Закін. Київ. муз.-драм. інститут (1927; кл. фортепіано Г. Любомирського, композиції — Р. Ґлієра, Б. Лятошинського, диригування — Д. Ахшарумова). 1920–32 — викладач муз. шкіл Києва, Фастова, Боярки (обидва — нині Київ. обл.), 1929–32 — Київ. робітн. консерваторії, 1932–36 — Ашґабат. муз. технікуму, 1936–41 — доцент Київ. консерваторії. 1943 виїхав до Німеччини, 1951 — до Марокко (м. Касабланка). Від 1959 — у Вашинґтоні: проф. Укр. муз. інституту. Серед учнів — І. Білогруд, Ю. Фіала. У композитор. творчості тяжів до програмності, фольклоризму, романтич. стилю з елементами імпресіонізму. Автор низки публікацій, присвяч. творчості І. Білогруда, В. Грудина. Твори зберігаються у фондах Архіву-музею ім. Д. Антоновича УВАН у США (м. Нью-Йорк).
Додаткові відомості
- Основні твори
- для симф. оркестру — увертюра «Доріан Ґрей» (за О. Вайлдом, 1927), сюїта «Тіні забутих предків» (1929), симф. «Ашґабат» (1933–34), «Fes» (1958–60); для струн. квартету й фортепіано — «Варіації на мелодію “Заповіту” Г. Гладкого–К. Стеценка» (1927); для скрипки і фортепіано — Поема (1945); для фортепіано — прелюд «Поблизу Хрещатика» (1941), Соната (1924–67); романси «Хотіла б я піснею стати» (сл. Лесі Українки), «Скорбна мати» (сл. П. Тичини), «В пам’ять Тичини» (сл. К. Дмитрук), а також на сл. Ґ. Аполлінера, П. Верлена, Б. Лонґмана, Г. Лонґфелло.
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
