Недоторканність

НЕДОТОРКА́ННІСТЬ — у широкому ро­зумін­ні — гарантія від будь-яких посягань від будь-кого; у вузькому — спеціальний правовий захист певних категорій посадових осіб публічної влади (глав держав, депутатів, суд­дів). Н. виключає юрид. від­повід­альність за прийня­т­тя рішень та/чи висловлюва­н­ня при виконан­ні служб. повноважень, можливість притягне­н­ня до юрид. від­повід­альності за вчине­н­ня злочину або ін. правопоруше­н­ня, а також за­стосува­н­ня примус. процесуал. заходів забезпече­н­ня (затрима­н­ня, арешту, взя­т­тя під варту) та перед­бачає особл. порядок притягне­н­ня до кримінал. чи ін. юрид. від­повід­альності, а також за­стосува­н­ня примус. процесуал. заходів забезпече­н­ня. Існує «право недоторкан­ності людини» і «право недоторкан­ності посадової особи», які є різними правовими ін­ститутами. Правом Н. особи перед­бачено правові гарантії усім людям від посягань на їхнє життя, здоровʼя, свободу, честь, гідність. Кон­ституцією України (ста­т­тя 3) встановлено, що людина, її життя та здо­ровʼя, честь і гідність, Н. і без­пека ви­знані в Україні найвищою соц. цін­ністю. Це право забезпечують від­повід­ні правові механізми, що, зокрема, містять заборону на певну поведінку та ви­значе­н­ня юрид. від­повід­альності за їх поруше­н­ня (зокрема за посяга­н­ня на життя людини, нанесе­н­ня тілес. ушкоджень, домашнє насильство, посяга­н­ня на статеву свободу і Н., незакон­не по­збавле­н­ня волі, по­грозу вбивством). Посяга­н­ня на право Н. людини в Україні є досить поширеним явищем. Так, за даними Офісу Ген. прокурора 2020 в країні було зареєстровано кримінал. правопорушень: 37 328 — проти життя й здоровʼя особи (3809 умис. вбивств, 1703 умис. тяжких тілес. ушкоджень, 3248 умис. серед. тяжкості тілес. ушкоджень, 21 741 умисне легке тілесне ушкодже­н­ня, 97 по­гроз вбивством); 712 — проти волі, честі та гідності особи (414 незакон. по­збавлень волі або викрадень осіб, 206 випадків торгівлі людьми); 740 — проти статевої свободи та статевої Н. (393 зґвалтува­н­ня, 197 роз­бещень неповнолітніх, 87 випадків сексуал. насильства); 2020 — по­вʼязаних із домаш. насильством; а також 7492 грабежа; 1360 роз­бій. нападів; 720 вимагань. Право Н. певних категорій посад. осіб перед­бачає встановле­н­ня для них додатк. (порівняно з Н. людини) гарантій. Існува­н­ня та обсяг посад. (профес.) імунітету залежить від волі держави (законодавця) і зумовлений важливими соц. цілями та зав­да­н­нями. Н. посад. осіб повʼязана з викона­н­ням ними значимих держ. функцій і має на меті створе­н­ня належ. умов для викона­н­ня покладених на них державою обо­вʼязків та захист від незакон. втруча­н­ня в їхню діяльність. Вона не є привілеєм, її не можна роз­глядати як гарантію без­карності, а перед­бачає лише спец. умови (порядок) притягне­н­ня до кримінал. від­повід­альності та за­стосува­н­ня примус. процесуал. заходів забезпече­н­ня. Н. посад. осіб — виняток із заг. принципу рівності прав і свобод громадян та рівності їх перед законом, вона є гарантією більш високого (пере­важно кон­ституц.) рівня порівняно з Н., що встановлена для всіх людей (ста­т­тя 24 Кон­ституції України). Н. посад. осіб, з одного боку, забезпечує їхню незалежність, що є перед­умовою належ. здійсне­н­ня ними посад. повноважень та забезпече­н­ня нормал. функціонува­н­ня від­повід. держ. органу, а з ін. — створює пере­шкоди для притягне­н­ня таких посад. осіб до кримінал. від­повід­альності. По суті, така посад. Н. — своєрідна плата су­спільства за можливість здійснювати держ. владу на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; мати само­стій. незалеж. парламент і незалежне справедливе правосу­д­дя; утверджувати та забезпечувати права й свободи людини; забезпечувати демократ. роз­виток країни. При цьому важливо забезпечити баланс сусп. інтересів: досягнути за­знач. цілей та унеможливити уникне­н­ня юрид. (кримінал.) від­повід­альності «недоторкан­ними» посад. особами, які порушили закон. В Україні існувала/існує Н.: Президента України; нар. депутатів України; суд­дів; депутатів місц. рад; ін. категорій посад. осіб публіч. влади.

Недоторкан­ність Президента України. Право Н. Президента України є орган. складовою його кон­ституц. статусу, що має на меті забезпече­н­ня умов для реалізації покладених на нього повноважень. Це право закріплено стат­тею 105 Кон­ституції України, якою встановлено, що Президент України користується правом Н. на час викона­н­ня повноважень. Кон­ституц. Суд України роз­ʼяснив, що Президент України на час викона­н­ня повноважень не несе кримінал. від­повід­альності, проти нього не може бути порушена кримінал. справа. Отже, Президент України має посад.-функціон. імунітет, зумовлений його публічно-правовим (кон­ституц.) статусом. Обмеже­н­ня права Н. глави держави в часі та дія цього права лише на час викона­н­ня ним повноважень означає, що після закінче­н­ня повноважень Президента України особа, яка обі­ймала цей пост, втрачає гарантії Н. й може бути притягнута до кримінал. від­повід­альності (зокрема за дія­н­ня, вчинені під час пере­бува­н­ня на посту глави держави), а також до неї можуть бути за­стосовані примус. процесуал. заходи забезпече­н­ня (затрима­н­ня, арешт, взя­т­тя під варту). У певних випадках закон прямо ви­значає таку можливість. Так, Кримінал. процесуал. кодексом України (ста­т­тя 216) встановлено, що слідчі органів Держ. бюро роз­слідувань та детективи Нац. антикорупц. бюро роз­слідувань України здійснюють досудове роз­слідува­н­ня від­повід. кримінал. правопорушень, вчинених Президентом України, повноваже­н­ня якого припинено. У новіт. історії України досудове роз­слідува­н­ня здійснювали щодо колиш. Президентів України В. Ющенка, В. Януковича та П. Порошенка, яким інкримінували певні дія­н­ня, вчинені ними під час пере­бува­н­ня на посту глави держави. Вироком Оболон. рай. суду Києва від 24 січня 2019, який у жовтні 2020 набрав закон. сили, колиш. Президента України В. Януковича було заочно засудж. за вчине­н­ня кримінал. правопорушень, перед­бачених ч. 1 стат­ті 111 (держ. зрада) та ч. 5 стат­ті 27, ч. 2 стат­ті 437 (пособництво у веден­ні агресив. вій­ни) Кримінал. кодексу України та при­значено покара­н­ня — 13 р. по­збавле­н­ня волі. Пошире­н­ня права Н. глави держави на час його пере­бува­н­ня на найвищій держ. посаді є усталеною світ. практикою. Після закінче­н­ня строку повноважень колишні президенти нерідко постають перед судами своїх держав. Так, 2011 ізраїл. суд засудив колиш. президента країни М. Кацава до 7-ми р. увʼязне­н­ня за звинуваче­н­ням у зґвалтуван­ні та сексуал. домага­н­нях до 2-х жінок, які працювали під його керівництвом, коли він був главою держави. 2018 у Пд. Кореї засуджено колиш. президента Лі Мен Бака; суд ви­знав його вин­ним у хабарництві та роз­кра­дан­ні коштів і при­значив покара­н­ня — 15 р. вʼязниці та великий штраф. Перед цим до 20-ти р. вʼязниці та знач. штрафу засуджена екс-президент цієї ж держави Пак Кин Хе — суд ви­знав її вин­ною в корупції, зло­вживан­ні владою та роз­голошен­ні держ. таємниць. 2013 екс-президента Киргиз­стану К. Бакієва ви­знано вин­ним у вчинен­ні низки тяжких злочинів (зокрема роз­стрілі мирних демонстрантів у квітні 2010, а також у вбивстві колиш. глави адміністрації президента) і засуджено до 24-х р. по­збавле­н­ня волі, а 2020 оголосили вирок ін. колиш. президенту цієї країни А. Атамбаєву, якого пі­до­зрювали в корупц. справі щодо незакон. звільне­н­ня кримінал. авторитета. 2021 франц. суд ви­знав колиш. президента Франції Н. Саркозі вин­ним у корупції та спробі під­купу судді — його засудили до 3-х р. по­збавле­н­ня волі. На роз­гляд ВР України неодноразово вносили законо­проекти, якими пропонували обмежити Н. Президента України, перед­бачивши в Кон­ституції України, зокрема, що главу держави не можна без згоди ВР України затримати чи заарештувати до набу­т­тя чин­ності щодо нього обвинувал. вироку суду. Такий обсяг Н. до­зволяв би здійсне­н­ня роз­слідува­н­ня кримінал. справ та їх судовий роз­гляд щодо чин­ного Президента України, не допускаючи при цьому його затрима­н­ня та арешт. Однак Кон­ституц. Суд України від­хилив таку законодавчу ініціативу, за­значивши, що вона може при­звести до обмеже­н­ня прав і свобод людини й громадянина, ліквідації незалежності та до поруше­н­ня територ. цілісності України. Адже чинна Кон­ституція України не перед­бачає можливості здійснювати будь-якій особі повноваже­н­ня Президента України, якщо він тимчасово не може виконувати свої обовʼязки (зокрема у випадку його затрима­н­ня чи арешту). Кон­ституцією України (ста­т­тя 105) також встановлено, що зва­н­ня Президент України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усунутий із посади шляхом імпічменту. В історії України мало місце по­збавле­н­ня зва­н­ня Президента України в ін. спосіб. 22 лютого 2014 ВР України, враховуючи, що Президент України В. Янукович самоусунувся від викона­н­ня кон­ституц. повноважень, що за­грожує керованості держави, територ. цілісності і суверенітету України, масовому порушен­ню прав і свобод громадян, виходячи з об­ставин крайньої необхідності, виражаючи суверен­ну волю українського народу, прийняла ріше­н­ня: «Встановити, що Президент України В. Янукович у некон­ституційний спосіб самоусунувся від здійсне­н­ня кон­ституційних повноважень та є таким, що не виконує свої обовʼязки» (По­станова ВР України «Про самоусуне­н­ня Президента України від викона­н­ня кон­ституційних повноважень та при­значе­н­ня позачергових виборів Президента України» від 22 лютого 2014 р. № 757). 4 лютого 2015 ВР України ухвалила Закон «Про по­збавле­н­ня В. Януковича зва­н­ня Президента України». Чин­ний на той час Президент України П. Порошенко під­писав цей закон і одночасно звернувся до Кон­ституц. Суду України з кон­ституц. по­да­н­ням щодо ви­зна­н­ня його некон­ституц. з огляду на те, що до повноважень ВР України не від­несено виріше­н­ня пита­н­ня про по­збавле­н­ня зва­н­ня Президента України, а в Кон­ституції України перед­бачено «єдиний випадок втрати зва­н­ня Президента України — усуне­н­ня його з поста в порядку імпічменту». Кон­ституц. Суд України від­мовився оцінювати цей закон щодо його від­повід­ності Кон­ституції України та за­значив, що «порушене у кон­ституційному по­дан­ні пита­н­ня має політичний характер, воно не належить до пов­новажень Кон­ституційного Суду України».

Недоторкан­ність народних депутатів України. Ін­ститут Н. парламентарів був за­проваджений ще за рад. доби. Кон­ституція УРСР 1937 (ста­т­тя 34) встановлювала, що депутата ВР УРСР не можна притягнути до судової від­повід­альності або заарештувати без згоди ВР УРСР, а в період між сесіями ВР УРСР — без згоди Президії ВР УРСР. Згідно з цим приписом 12 липня 1953 ВР УРСР дала згоду на притягне­н­ня до кримінал. від­повід­альності та арешт, а також по­збавила депутат. повноважень Л. Берію, який був депутатом ВР УРСР 2-го та 3-го скликань (1947–53). Кон­ституція УРСР 1978 (ста­т­тя 105) також перед­бачала, що депутата ВР УРСР не можна притягнути до кримінал. від­повід­альності, заарештувати або під­дати заходам адм. стягне­н­ня, накладеним у судовому порядку, без згоди ВР УРСР, а в період між її сесіями — без згоди Президії ВР УРСР. Кон­ституція України 1996 змінила ін­ститут депутат. Н. — у стат­ті 80 закріплено, що нар. депутатам України гарантована депутат. Н.; вони не несуть юрид. від­повід­альності за результати голосува­н­ня або висловлюва­н­ня в парламенті та його органах, за винятком від­повід­альності за образу чи наклеп; їх не можна притягнути до кримінал. від­повід­альності, затримати чи заарештувати. Таким чином, нар. депутати України були наділені досить широкими індемнітетом (захистом від від­повід­альності за свої ріше­н­ня і висловлюва­н­ня в парламенті) та імунітетом (особливим порядком притягне­н­ня до кримінал. від­повід­альності та за­стосува­н­ня арешту й взя­т­тя під варту). Загалом закріпле­н­ня на кон­ституц. рівні Н. нар. депутатів України від­повід­ало світ. практиці забезпече­н­ня незалеж. та без­пере­шкод. діяльності депутатів і парламентів загалом, створе­н­ня належ. перед­умов для викона­н­ня парламентарями своїх повноважень, убезпече­н­ня від незакон. втруча­н­ня в їхню діяльність та без­під­став. пере­слідува­н­ня. Ін­ститут депутат. Н. покликаний виконувати й ін. важливі функції, зокрема запобіга­н­ня узурпації влади, а отже, забезпечувати стабільність кон­ституц. ладу й демократ. роз­витку держави. Він є одним із тих елементів системи стримувань та противаг, що ви­значають реал. поділ держ. влади. Особливу актуальність депутат. Н. має в країнах, що роз­виваються, у яких немає сталої демократії, панува­н­ня верховенства права, незалеж. та не­упередж. суду. Тож за від­сутності надій. правового захисту існує небезпека здійсне­н­ня тиску на парламент перед­усім з боку виконав. гілки влади, можливість без­під­став. звинуваче­н­ня нар. депутатів і кримінал. пере­слідува­н­ня їх за політ. діяльність. Водночас закріплений стат­тею 80 Кон­ституції України обсяг Н. укр. парламентарів не можна ви­знати оптимал. з точки зору інтересів протидії злочин­ності та правосу­д­дя. Формула цієї Н. за певних об­ставин давала змогу депутатам, які вчинили злочин, зокрема корупц., прикрившись імунітетом, ухилитися від кримінал. від­повід­альності. Адже від парламенту, у якому можуть пере­важати не правові, а політ. та ін. інтереси, повністю залежала доля кримінал. справи щодо депутата, який вчинив злочин, починаючи з моменту пові­домле­н­ня йому пі­дозри у вчинен­ні злочину. Так, за від­сутності згоди парламенту на притягне­н­ня такого депутата до кримінал. від­повід­альності, що неодноразово мало місце в практиці ВР України, роз­слідува­н­ня справи фактично блокувалося. Це викликало обуре­н­ня су­спільства та зумовлювало ініціативи щодо скасува­н­ня/обмеже­н­ня депутат. Н. Такі ініціативи висловлювали різні політ. субʼєкти, за­звичай, перед черг. президент. та/або парламент. виборами, пере­слідуючи перед­усім електорал. цілі. Це стало особливо актуальним після проведе­н­ня у квітні 2000 всеукр. референдуму, що був проголошений указом Президента України Л. Кучми й на який, серед ін., було винесено пита­н­ня щодо обмеже­н­ня депутат. Н. і вилуче­н­ня у звʼязку з цим ч. 3 стат­ті 80 Кон­ституції України, яка перед­бачала, що нар. депутата України не можна без згоди ВР України притягнути до кримінал. від­повід­альності, затримати чи заарештувати. За даними Центр. вибор. комісії 90 % громадян України, які взяли участь у референдумі, висловилися за таке обмеже­н­ня депутат. Н. (по суті — скасува­н­ня депутат. імунітету). Після прийня­т­тя 1996 Кон­ституції України на роз­гляд парламенту було внесено бл. 15-ти законо­проектів щодо скасува­н­ня або обмеже­н­ня депутат. Н. Кілька з них перед­бачали ви­значе­н­ня нової формули депутат. імунітету: без згоди парламенту вони не можуть бути затримані або заарешт. до винесе­н­ня обвинувал. вироку судом. У випадку її реалізації органи правопорядку та досудового роз­слідува­н­ня і суд отримували можливість провадити на влас. роз­суд усі необхідні роз­шук. та процесуал. дії у справі депутата, який вчинив злочин, зокрема й по­становле­н­ня вироку. Єдине, на що потрібна була згода парламенту, — це на затрима­н­ня та арешт депутата, а він мав би можливість здійснити свій захист у суді без політизації цього процесу та «втягува­н­ня» в нього парламенту. Натомість 2019 ВР України внесла зміни до Кон­ституції України (ініці­йовані 2018 Президентом України П. Порошенком), пов­ністю скасувала депутат. імунітет і зберегла лише депутат. індемнітет, за яким нар. депутати України не несуть юрид. від­повід­альності за результати голосува­н­ня або висловлюва­н­ня в парламенті та його органах, за винятком від­повід­альності за образу чи наклеп. Нова політ. влада, яку з 2-ї пол. 2019 в Україні уособ­лює Президент України В. Зеленський та про­президент. більшість у ВР України, таке ріше­н­ня подає як велику пере­могу закон­ності та справедливості. Варто за­значити, що субʼєкт законодав. ініціативи послався на єдину під­ставу скасува­н­ня депутат. імунітету — на сусп. думку, яка «свідчить, що гарантії недоторкан­ності народних обранців в існуючому обсязі є невиправ­даними та по суті пере­творилися в гарантії без­карності». Повне скасува­н­ня депутат. імунітету не від­повід­ає європ. та світ. кон­ституц. практиці й містить у собі великі ризики для належ. функціонува­н­ня парламенту та роз­витку парламентаризму в Україні загалом. По-перше, таке ріше­н­ня не роз­вʼязує про­блеми реалізації принципів закон­ності й справедливості при притягнен­ні депутатів до кримінал. від­повід­альності, протидії політ. корупції, наявної сусп. недовіри до депутатів і парламенту, оскільки депутат. імунітет не є гол., а тим більше — єдиною причиною цих про­блем. Осн. причини цих про­блем повʼязані з різними від­хиле­н­нями від кон­ституц. принципів проведе­н­ня виборів (формува­н­ня парламенту), наявністю сприятливих сусп. політ., екон. та ін. умов для існува­н­ня корупції, політ. заангажованістю органів правопорядку, від­сутністю незалеж. і справедливого суду. По-друге, скасува­н­ня депутат. імунітету робить парламентарів без­захисними перед президентом і виконав. владою, залежними від них, може стати своєрід. «щепле­н­ням» від опозиційності, ускладнити роз­виток демократії в Україні. По-третє, це істотно змінює баланс влади (систему стримувань та противаг), що створює додатк. умови для узурпації держ. влади. У світі існують різні моделі депутат. Н., за яких індемнітет та імунітет парламентарів різняться за обсягом, часовими рамками, сферою пошире­н­ня тощо. У більшості країн Н. на­стає з початком здійсне­н­ня парламент. обовʼязків, а в деяких — з моменту проголоше­н­ня результатів виборів або прийня­т­тя мандату (напр., у Греції та Італії) чи навіть під час вибор. кампанії — для канд. у чл. парламенту (Литва). У всіх країнах ЄС депутата не можна притягнути до від­повід­альності за ви­ступи або голосува­н­ня під час викона­н­ня депутат. повноважень. Причому в Данії та Німеч­чині це правило діє тільки під час діяльності в рамках парламенту і його органів, а в Чехії та Франції — й поза парламентом. У Латвії, Великій Британії та Польщі депутат несе від­повід­альність за наклеп або особисті образи. У Європі історично склалися дві моделі ін­ституту депутат. Н.: франц.-бельгій., згідно з якою заборонено будь-яке поруше­н­ня справи про пере­слідува­н­ня депутата судом або адміністрацією без до­зволу палати, і нім., від­повід­но до якої заборонено лише по­збавле­н­ня депутата свободи без до­зволу палати, але не його кримінал. пере­слідува­н­ня. У більшості європ. країн депутатам надають позафункціон. імунітет у кримінал. справах на час дії їхнього мандату (Албанія, Німеч­чина, Австрія; якщо дії стосуються політ. функцій — Кіпр, Іспанія, Греція, Угорщина, Литва, Польща, РФ, Сербія, Швейцарія) та/або захист від примус. заходів і по­збавле­н­ня волі (Бельгія, Франція, Грузія, Італія, Португалія, Румунія). У цих країнах кримінал. пере­слідува­н­ня й за­стосува­н­ня примус. заходів до депутата неможливе без згоди парламенту. Майже в усіх країнах ЄС існує особл. порядок затрима­н­ня депутата. Виняток становлять лише кілька держав, в яких депутат не користується імунітетом від затрима­н­ня та арешту: Нідерланди, Ірландія, Мальта, Кіпр (напр., в Ірландії депутата не можна затримати в приміщен­ні парламенту, як і в дорозі туди чи звідти). Для більшості європ. держав характерна тенденція до нерозпо­всюдже­н­ня Н. на випадки затрима­н­ня чл. парламенту на місці злочину. У Бельгії та Люксембурзі імунітет депутата поширюється лише на час парламент. сесії. У законодавстві деяких країн вилучено із сфери за­стосува­н­ня Н. певні категорії злочин. діянь, зважаючи на їхній характер і тяжкість, а також покара­н­ня за них (у Португалії це стосується деяких видів злочинів, за які перед­бачено більше 3-х р. тюрем. увʼязне­н­ня; в Ірландії згоди парламенту на арешт депутата не потрібно в разі вчине­н­ня ним зради батьківщини або поруше­н­ня громад. порядку). Необмежену Н. мають депутати понад 20-ти країн світу, зокрема Афгані­стану, Іраку, Ліберії, Ємену, Зімбабве. Водночас положе­н­ня про депутат. Н. від­сутні в кон­ституц. актах Боснії та Герцеґовини, Ватикану, Нідерландів, Сан-Марино. У Кон­ституції Данії проголошено Н. лише парламенту загалом. Водночас у цих країнах не заборонено встановле­н­ня Н. чл. парламенту звич. законом. Спец. правового захисту чл. парламенту від кримінал. пере­слідува­н­ня немає й у Великій Британії, де вважають, що права чл. парламенту до­статньою мірою захищені високим авторитетом спікера парламенту. По­збавлені спец. правового захисту від кримінал. пере­слідува­н­ня та арешту чл. парламентів Австрії, Індії та деяких ін. країн. У країнах, де існують правила щодо парламент. Н., за­звичай перед­бачено механізми її скасува­н­ня. Як виняток — країни, де обсяг Н. є обмеженим і стосується лише імунітету від арешту (напр., Норвегія). Пита­н­ня про скасува­н­ня депутат. імунітету пере­важно входить до компетенції парламенту, але в деяких країнах його вирішує суд: в Андор­рі — кримінал., що засідає в повному складі; у Чилі — апеляц. від­повід. юрисдикції; у Кіпрі — верховний.

Недоторкан­ність суд­дів. Наявність певних елементів Н. притаман­на статусу судді в будь-якій демократ. державі. Цей ін­ститут є важливою гарантією незалеж. та обʼєк­тив. правосу­д­дя як соц. функції органів судової влади, що покликана забезпечувати стабільність сусп. від­носин на засадах права і справедливості. Обсяг Н. суд­дів у різних країнах залежить від рівня роз­витку демократії та правової культури, стану правопорядку тощо. Високий авторитет суд­дів у країнах Зх. Європи забезпечує їхній захист, тому в кон­ституціях немає положень про особл. порядок притягне­н­ня їх до кримінал. від­повід­альності (Н. суд­дів), а за­звичай ви­значена лише можливість усуне­н­ня судді з посади у разі вчине­н­ня дисциплінар. про­ступку, несуміс. із статусом судді (в порядку імпічменту). При цьому компетенція щодо прийня­т­тя рішень про імпічмент суд­дів (їхнє звільне­н­ня з посад) закріплена за органами судової влади. Додатк. гарантії Н. суд­дів більш характерні для країн Сх. Європи. Кон­ституція Іспанії не містить положень, що закріплюють Н. суд­дів. Водночас законом «Про судову владу» перед­бачено, що всі судді, які пере­бувають на службі, можуть бути затримані тільки за наказом судді або під час вчине­н­ня злочину. Згідно із Законом Угорщини «Про юридичний статус та винагороду суд­дів» судді користуються імунітетом нарівні з чл. парламенту, по­збавити їх імунітету може президент країни, який при­ймає від­повід­не ріше­н­ня на основі пропозиції голови Нац. судової канцелярії Угорщини. За Кон­ституцією Польщі суддю не можна притягнути до кримінал. від­повід­альності або по­збавити волі без поперед. згоди ви­знач. законом суду; його не можна затримати або заарештувати, за винятком випадку, коли він затриманий на місці скоє­н­ня злочину. Голову від­повід. місц. суду потрібно негайно пові­домити про таке затрима­н­ня, а він може роз­порядитися про негайне звільне­н­ня затриманої особи. Від­повід­но до Кон­ституції Естонії кримінал. обвинуваче­н­ня проти судді під час його пере­бува­н­ня на посаді можна висунути лише за по­да­н­ням Верхов. суду і за згоди президента, проти голови та суд­дів Верхов. суду — тільки за пропозицією Канцлера юстиції і за згоди більшості чл. законодав. органу. У світі не існує універсал. практики щодо на­да­н­ня су­д­дям кримінал. Н., однак вироблено між­нар. стандарти з питань суд­дів. імунітету. Так, Комітет міністрів Ради Європи у своїй Рекомендації (2010)12 ви­значив з цього пита­н­ня два осн. принципи: «тлумаче­н­ня закону, оцінка фактів або доказів, які здійснюють судді для виріше­н­ня справ, не повин­ні призводити до кримінальної від­повід­альності, за винятком випадків злого умислу»; «поза здійсне­н­ням судових функцій судді несуть від­повід­альність від­повід­но до цивільного, кримінального та адміністративного законодавства так само, як і будь-який інший громадянин». Низка держав проти корупції Ради Європи (GRECO) також роз­глядає імунітет суд­дів від від­повід­альності, коли вони здійснюють судові функції, як умову незалежності судової системи, однак водночас вважає, що процесуал. імунітет («імунітет Н.») викликає сер­йозні про­блеми в контекс­ті ефектив. боротьби з корупцією. Позиція GRECO полягає в тому, що під­ставою для процесуал. імунітету суд­дів не може бути захист судді від кримінал. пере­слідува­н­ня, а лише від недобросовіс. звинувачень, спрямов. проти судді для того, щоб чинити на нього тиск. У всіх ін. випадках процесуал. імунітет повинен усуватися компетент. органом у межах судової системи. Консультат. Рада європ. суд­дів (КРЄС) Ради Європи під­тримала правило, за яким «судді, які при здійснен­ні своїх повноважень роблять те, що за будь-яких об­ставин роз­глядається як злочини (напр., беруть хабарі), не можуть посилатися на імунітет від звич. кримінал. процесу». В Україні на кон­ституц. рівні 1996 ви­значено, що Н. суд­дів гарантує Кон­ституція та закони України; вплив на суддю в будь-який спосіб заборонено; суддю не можна без згоди ВР України затримати чи заарештувати до винесе­н­ня обвинувал. вироку (ста­т­тя 126 Кон­ституції України). На роз­гляд парламенту неодноразово вносили законо­проекти про скасува­н­ня суд­дів. імунітету. Однак Кон­ституц. Суд України ви­знавав такі пропозиції кон­ституційно не­припустимими, за­значаючи, що скасува­н­ня такої гарантії правосу­д­дя, як Н. суд­дів, опосередковано може при­звести до обмеже­н­ня права на судовий захист, гарантов. стат­тею 55 Кон­ституції України. 2016 у рамках черг. судової реформи ін­ститут Н. суд­дів за­знав певних змін. По-перше, замість парламенту було ви­значено новий субʼєкт по­збавле­н­ня суд­дів імунітету — Вищу раду правосу­д­дя, без згоди якої від­тепер суддю не можна затримати або утримувати під вартою чи арештом до винесе­н­ня обвинувал. вироку судом. По-друге, перед­бачено, що такої згоди не потрібно у випадку затрима­н­ня судді під час або від­разу ж після вчине­н­ня тяжкого або особливо тяжкого злочину. По-третє, на кон­ституц. рівні закріплено положе­н­ня, згідно з яким суддю не можна притягнути до від­повід­альності за ухвалене ним судове ріше­н­ня, за винятком вчине­н­ня злочину або дисциплінар. про­ступку. По-четверте, перед­бачено можливість за ріше­н­ням Вищої ради правосу­д­дя тимчасово від­сторонювати суддю від здійсне­н­ня правосу­д­дя. Від­повід­но до стат­ті 155–1 Кримінал.-процесуал. кодексу України ріше­н­ня про тимчас. від­стороне­н­ня судді від здійсне­н­ня правосу­д­дя у звʼязку з притягне­н­ням до кримінал. від­повід­альності ухвалює Вища рада правосу­д­дя на під­ставі вмотивов. клопота­н­ня Ген. прокурора або його за­ступника. Його подають до Вищої ради правосу­д­дя щодо судді, якого пі­дозрюють, обвинувачують на будь-якій стадії кримінал. провадже­н­ня. За даними Вищої ради правосу­д­дя, 2020 вона прийняла 11 рішень про тимчас. від­стороне­н­ня 11-ти суд­дів від здійсне­н­ня правосу­д­дя (2019 також 11 суд­дів). У цьому році вона прийняла 13 рішень про звільне­н­ня 13-ти суд­дів із посад за вчине­н­ня істот. дисциплінар. про­ступку, грубе чи системат. нехтува­н­ня обовʼязками, що є несуміс. зі статусом судді, або виявили його невід­повід­ність зай­маній посаді (2019 таких рішень прийнято щодо 53-х суд­дів). 2020 до Вищої ради правосу­д­дя наді­йшло 18 клопотань про тимчас. від­стороне­н­ня та продовже­н­ня строку тимчас. від­стороне­н­ня суд­дів від здійсне­н­ня правосу­д­дя у звʼязку з притягне­н­ням до кримінал. від­повід­альності (2019 — 22 клопота­н­ня): 15 клопотань про тимчас. від­стороне­н­ня судді від здійсне­н­ня правосу­д­дя у звʼяз­ку з притягне­н­ням до кримінал. від­повід­альності (2019 — 19); 3 клопота­н­ня про продовже­н­ня строку тимчас. від­стороне­н­ня судді від здійсне­н­ня правосу­д­дя (2019 — 3). За результатами роз­гляду клопотань прокуратури Вища рада правосу­д­дя прийняла 8 рішень про задоволе­н­ня, 2 — про частк. задоволе­н­ня клопотань про тимчас. від­стороне­н­ня та продовже­н­ня строку тимчас. від­стороне­н­ня судді від здійсне­н­ня правосу­д­дя у звʼязку з притягне­н­ням до кримінал. від­повід­альності; 3 ріше­н­ня про від­мову у задоволен­ні клопота­н­ня про тимчас. від­стороне­н­ня судді від здійсне­н­ня правосу­д­дя у звʼязку з притягне­н­ням до кримінал. від­повід­альності; 5 рішень про поверне­н­ня без роз­гляду клопота­н­ня про тимчас. від­стороне­н­ня та продовже­н­ня строку від­стороне­н­ня судді від здійсне­н­ня правосу­д­дя. Протягом 2020 до Вищої ради правосу­д­дя наді­йшло 341 пові­домле­н­ня про втруча­н­ня в профес. діяльність суд­дів щодо здійсне­н­ня правосу­д­дя, про вчине­н­ня дій, що порушують гарантії незалежності суд­дів або під­ривають авторитет правосу­д­дя (2019 — 450 пові­домлень).

Широким обсягом Н. наділено суд­дів Кон­ституц. Суду України. Кон­ституцією України (ста­т­тя 149) перед­бачено, що вплив на суддю Кон­ституц. Суду України в будь-який спосіб заборонено; без згоди Кон­ституц. Суду України його не можна затримати або утримувати під вартою чи ареш­том до винесе­н­ня обвинувал. вироку судом, за винятком затрима­н­ня під час або від­разу ж після вчине­н­ня тяжкого або особливо тяжкого злочину; не можна притягнути до від­повід­альності за голосува­н­ня у звʼязку з ухвале­н­ням Судом рішень та на­да­н­ня ним висновків, за винятком вчине­н­ня злочину або дисциплінар. про­ступку. 2019 Кон­ституц. Суд України двома третинами від свого складу ухвалив ріше­н­ня про звільне­н­ня з посади судді С. Шевчука (який також обі­ймав адм. посаду Голови Суду) за вчине­н­ня ним істот. дисциплінар. про­ступку, грубе чи системат. нехтува­н­ня своїми обовʼязками, що є несуміс. зі статусом судді Суду або виявило його невід­повід­ність за­йманій посаді (пункт 3 ч. 2 стат­ті 149–1 Кон­ституції України). 2020–21 право­охорон. органами роз­почато низку кримінал. проваджень як по факту ухвале­н­ня Кон­ституц. Судом України певних рішень, так і щодо деяких суд­дів. У грудні 2020 Президент України В. Зеленський у звʼязку з від­повід. кримінал. провадже­н­ням своїм указом від­сторонив від посади Голову Кон­ституц. Суду України О. Тупицького. Пред­ставники Кон­ституц. Суду України та громад. екс­перти під­дали цей указ критиці з огляду на те, що, по-перше, чинне законодавство України не перед­бачає такого ін­ституту, як від­стороне­н­ня від посади судді Кон­ституц. Суду України, по-друге, Кон­ституція України, що ви­значає вичерп. пере­лік повноважень глави держави, не надає йому права на таке від­стороне­н­ня. У березні 2021 Між­нар. комісія юристів у ООН закликала укр. владу утримуватися від будь-яких дій, що порушують принципи незалежності судової влади, а також скасувати призупине­н­ня повноважень Голови Кон­ституц. Суду України. Тоді ж Президент України В. Зеленський своїм указом скасував два укази Президента України В. Януковича: від 14 травня 2013 № 256 «Про при­значе­н­ня О. Тупицького суд­дею Кон­ституційного Суду України» та від 17 вересня 2013 № 513 «Про при­значе­н­ня О. Касмініна суд­дею Кон­ституційного Суду України». Під­ставою для скасува­н­ня цих указів вказано те, що «окремі судді Кон­ституційного Суду України, при­значені Віктором Януковичем, продовжуючи виконувати свої повноваже­н­ня, створюють за­грозу державній незалежності та національній без­пеці України, що порушує Кон­ституцію України, права і свободи людини і громадянина». Таке скасува­н­ня може бути роз­цінене як фактичне звільне­н­ня вказаних суд­дів з посади. Водночас від 2016 Президент України по­збавлений права звільняти суд­дів Кон­ституц. Суду України — за Кон­ституцією України (ста­т­тя 149–1) виріше­н­ня цього пита­н­ня є виключною компетенцією Кон­ституц. Суду України.

Недоторкан­ність депутатів місцевих рад. Цей вид посад. Н. є яскравим прикладом необ­ґрунтов. на­да­н­ня імунітету від кримінал. пере­слідува­н­ня особам, які за своїм статусом і характером діяльності не можуть мати такий імунітет. До 1998 в Україні існувала Н. депутатів місц. (сільс., селищ., міських, обл.) рад, встановлена на законодав. рівні (Кон­ституція такого ін­ституту не перед­бачала). Ста­т­тя 29 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» (1994) перед­бачала, що депутата місц. ради не можна притягати до кримінал. від­повід­альності, арештовувати або під­давати заходам адм. стягне­н­ня, що накладаються в судовому порядку, без поперед. роз­гляду пита­н­ня радою від­повід­но до Закону України «Про порядок одержа­н­ня згоди Ради народних депутатів на притягне­н­ня депутата до від­повід­альності» (1993). Такий порядок притягне­н­ня депутатів місц. ради до кримінал. та адм. від­повід­альності (фактично — Н.) призводив до без­карності сотень місц. депутатів, які вчинили злочини (зокрема тяжкі та особливо тяжкі злочини проти життя та здоровʼя, роз­кра­да­н­ня держ. майна в особливо великих роз­мірах, посад. злочини). 1994 По­стійна Комісія ВР України з питань боротьби з організов. злочин­ністю та корупцією роз­глянула 400 по­дань прокурорів про на­да­н­ня згоди на притягне­н­ня до кримінал. від­повід­альності 324-х депутатів місц. рад, які були від­хилені від­повід. місц. радами. Аналіз вчинених депутатами злочинів засвідчив, що їхня найхарактерніша ознака — корислива спрямованість. Кожен другий випадок — посяга­н­ня на держ. чи колективну власність, у 78 % випадків — роз­кра­да­н­ня держ. чи колектив. майна шляхом при­власне­н­ня, роз­трати чи зло­вжива­н­ня служб. становищем, зокрема в кожному сьомому випадку роз­кра­да­н­ня здійснювали у великому та особливо великому роз­мірах. При­близно кожний четвертий вчинений депутатами злочин належав до категорії посад.: зло­вжива­н­ня чи пере­вище­н­ня влади або служб. повноважень, халатність, одержа­н­ня та дава­н­ня хабарів, служб. під­робка. Серед злочинів, вчинених депутатами, — зло­вжива­н­ня в госп. сфері, транс­порт­ні аварії (зі смертел. наслідками), злісне та особливо злісне хуліганство, незакон­ні оборудки зі зброєю та наркотиками, насильниц. посяга­н­ня на особу (нанесе­н­ня тілес. ушкоджень, вбивства, зґвалтува­н­ня). Шосту частину злочинів, скоєних депутатами, становили тяжкі та особливо тяжкі злочини. При­близно кожен шостий депутат, щодо якого порушували пита­н­ня про притягне­н­ня до кримінал. від­повід­альності, вчинив два і більше злочинів. Але й ці об­ставини не брали до уваги ради, які від­мовляли прокуратурі в на­дан­ні згоди на притягне­н­ня депутатів до кримінал. від­повід­альності. За даними МВС України, 1993 у звʼязку з від­мовою місц. рад дати згоду на притягне­н­ня депутатів до кримінал. від­повід­альності органи внутр. справ та прокуратури закрили 161 кримінал. справу щодо 170-ти депутатів, а за шість місяців 1994 на цих же під­ставах (хоча кримінал.-процесуал. законодавство їх взагалі не перед­бачало) закрито 101 справу щодо 110-ти депутатів. Це створювало в су­спільстві атмо­сферу не­вдоволе­н­ня та політ. напруги, зумовлених поруше­н­ням принципів юрид. від­повід­альності, рівності усіх перед законом, соц. справедливості. 1998 із Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» вилучено ста­т­тю 29, що означало скасува­н­ня Н. депутатів місц. рад. Від­тоді притягне­н­ня депутата місц. ради до кримінал. та адм. від­повід­альності здійснювали в заг. порядку, 2002 ВР України пере­глянула пита­н­ня про притягне­н­ня депутата місц. ради до кримінал. від­повід­альності й встановила, що кримінал. справу щодо такого депутата можна порушувати за ріше­н­ням суду або прокурора, а запобіж. захід у ви­гляді під­писки про неви­їзд або взя­т­тя під варту можна за­стосовувати до нього винятково за ріше­н­ням суду. 2005 Н. депутатів місц. ради від­новлено в повному обсязі: парламент доповнив профіл. закон положе­н­ням про те, що депутата місц. ради не можна притягнути до кримінал. від­повід­альності, заарештувати або під­дати заходам адм. стягне­н­ня, що накладаються в судовому порядку, без поперед. роз­гляду пита­н­ня місц. радою. Крім того, ви­значено новий порядок виріше­н­ня пита­н­ня про притягне­н­ня депутата місц. ради до кримінал. від­повід­альності, який врегулював процедуру зверне­н­ня прокурора з по­да­н­ням до від­повід. ради, а у разі її від­мови — зверне­н­ня Ген. прокурора України до ВР України. Цього разу Н. депутатів місц. рад про­існувала лише рік — 2006 її знову скасовано (правовим привілеєм місц. депутатів залишилося лише те, що кримінал. справа проти них могла бути порушена прокурором чи судом, а запобіж. захід щодо таких депутатів у ви­гляді під­писки про неви­їзд або взя­т­тя під варту міг за­стосовувати винятково суд). Від 2012 профіл. закон перед­бачає лише особливості пові­домле­н­ня депутату місц. ради про пі­дозру у вчинені кримінал. правопоруше­н­ня (таке пові­домле­н­ня може здійснювати Ген. прокурор, його заст. чи кер. від­повід. обл. прокуратури), а також перед­бачає обовʼязок прокурора пові­домити про це від­повід­ну раду та обовʼязок суду пові­домити від­повід­ну раду про за­стосува­н­ня до депутата запобіж. заходу.

Недоторкан­ність інших посадових осіб публічної влади. Певним правовим привілеєм, суть якого — в особл. порядку притягне­н­ня до кримінал. від­повід­альності та за­стосува­н­ня примус. процесуал. заходів забезпече­н­ня, закон наділяє також низку ін. категорій посадовців: чл. Вищої ради правосу­д­дя, чл. Вищої кваліфікац. комісії суд­дів України; канд. у Президенти України; Упов­новаж. ВР України з прав людини; чл. Рахунк. палати; адвоката; Ген. прокурора, його заст., прокурора Спеціаліз. антикорупц. прокуратури; дир. та працівників Нац. антикорупц. бюро України; Голову Нац. агентства з питань запобіга­н­ня корупції, його заст. Цей порядок ви­значає, зокрема, особливості початку досудового роз­слідува­н­ня кримінал. правопорушень, вчинених за­значеними особами, пові­домле­н­ня їм про пі­дозру. Закон також встановлює, що привід, затрима­н­ня чи арешт і повʼязані з цим обшук особи та/або огляд речей спів­роб. кадр. складу роз­відувал. органу під час викона­н­ня ним посад. (служб.) обовʼязків здійснюються винятково в присутності уповноваж. пред­ставників від­повід. роз­відувал. органу. У разі затрима­н­ня спів­роб. кадр. складу під час викона­н­ня ним посад. (служб.) обовʼязків за пі­дозрою у вчинен­ні злочину або обра­н­ня щодо нього запобіж. заходу у ви­гляді трима­н­ня під вартою його утримують окремо від ін. осіб (такий правовий привілей мають також працівники Нац. антикорупц. бюро України). Упов­новажена служб. особа, яка здійснює привід, затрима­н­ня чи арешт спів­роб. кадр. складу під час викона­н­ня ним посад. (служб.) обо­вʼязків, зобовʼязана негайно пові­домити про це від­повід. роз­ві­дувал. орган. Під час викона­н­ня спів­роб. контр­розвідувал. органів та під­роз­ділів СБУ служб. обо­вʼязків їх адм. затрима­н­ня, а також особистий огляд чи огляд речей, що є при них, транс­порт. засобів, які вони використовують, у разі необхідності проводять, окрім випадків вчине­н­ня ними кримінал. правопорушень, у присутності уповноваженого пред­ставника від­повід. органу чи під­роз­ділу СБУ. Від­повід­но до Віден. конвенції про дипломат. від­носини 1961 (стат­ті 29, 31) імунітетом від кримінал., адм. та цивіл. від­повід­альності користуються дипломати. Цією Конвенцією перед­бачено, що особа дипломат. агента є недоторкан­ною; вона не під­лягає арешту або затриман­ню в будь-якій формі; держава пере­бува­н­ня зобовʼязана ставитися до неї з належ. повагою і за­стосовувати всі необхідні заходи для запобіга­н­ня будь-яких посягань на її особу, свободу та гідність. Іноз. дипломати користуються таким імунітетом в Україні, а укр. дипломати — у державах їхнього пере­бува­н­ня.

Завантажити статтю