Нежданова Антоніна Василівна

НЕЖДА́НОВА Антоніна Василівна (04(16). 06. 1873, с. Крива Балка, нині у ме­жах Одеси — 26. 06. 1950, Мос­ква) — спів­ачка (лірико-колоратурне сопрано), педагог. Доктор мистецтво­знавства (1944), професор (1943). Народний артист СРСР (1936). Сталінcька премія (1943). Державні нагороди СРСР. До 7 р. Н. виховувалася в муз. атмо­сфері: батьки вирізнялися музикальністю, мали добрі голоси, тонкий муз. слух, муз. памʼять, часто влаштовували домашні концерти, де любили музикувати з друзями. Н. рано почала запамʼятовувати на слух українські народні пісні, спів­ала в церк. хорі, 1888 дебютувала як солістка. 1883–91 навч. у 2-й Одес. Ма­ріїн. гімназії. 1885–86 брала уроки гри на фортепіано, співу в С. Рубінштейн. Від 1889 у звʼязку зі смертю батька була змушена працювати, щоб утримувати родину (закін. гімназію завдяки фінанс. під­тримці дир. нар. училищ М. Фармаковського й отримала вакансію вчителя). 1889–97 — викладач Одес. дівочого училища. За під­тримки місц. лікаря М. Бурда здійснила спробу вступити до С.-Пе­тер­бур. консерваторії, але її не прийняли «через посередні вокальні здібності». Після прослуховува­н­ня в Моск. консерваторії в О. Сафонова та У. Мазет­ті (спів­ала «Колискову» П. Чайковського) була зарахована до складу студентів (хоча навч. рік уже роз­почався). Закін. Моск. консерваторію (1902; кл. У. Мазет­ті) із золотою меда­л­лю (1-а з-поміж вокалісток). Завдяки урокам У. Мазет­ті (продовжувала з ним за­йматися до 1919) голос Н. вирівнявся в регі­страх, сут­тєво роз­ширився діапазон. 1902 дебютувала на сцені Великого театру в Москві (від­мовилася від пропозиції спів­ати в Маріїн. театрі у С.-Пе­тербурзі) партією Антоніди («Життя за царя» М. Глінки), де спів­ала до 1948. Упродовж 1-го сезону ви­ступила у 8-ми операх. Спів­працювала із Л. Собіновим, С. Танєєвим, Ф. Шаляпіним, ви­ступала в ансамблі з А. Аренським, О. Глазуновим, О. Скрябіним, С. Рахманіновим. Мала кришталевої чистоти про­зорий голос ніжного тембру широкого діапазону, досконало рівний у всіх регі­страх. Вокал. мистецтво Н. характеризувалося віртуоз. технікою, вдумливою інтер­претацією образів, простотою і щирістю викона­н­ня. Вирізнялася над­звич. праце­здатністю, винятк. дисциплінованістю на межі з пе­дантичністю, увагою до найменших деталей. Тогочасна критика вважала «еталоном вокального мистецтва» викона­н­ня Н. партії Марфи з опери «Царева наречена» М. Римського-Корсакова (спів­ала упродовж 1916–33), де під­корювала винятк. душевною щирістю, шляхетністю. 1909 виконала у Київ. опері партію Лакме в однойм. опері Л. Деліба. 1910–17 — учасниця вечорів укр. муз.-драм. товариства «Кобзар» у Москві. Єдина з-поміж спів­ачок брала участь у духов. концертах Синод. хору (П. Чесноков писав сольні партії сопрано у духов. творах з урахува­н­ням тембру її голосу). Гастролювала у Франції («Ґранд-Опера», 1912), де її партнерами в опері «Ріґолет­то» Дж. Верді були Е. Карузо й Т. Руффо. За від­гуками франц. критики, спів Н. не по­ступався її іменитим партнерам, голос від­значався дивовиж. легкістю, «про­зорістю», точністю інтонації, досконалістю, рівністю регістрів. Н. досягла ідеал. викона­н­ня, їй було за­пропоновано тривалі контракти, від яких вона від­мовилася. 1922 здійснила турне країнами Зх. Європи й Балтії (зокрема Німеч­чина, Польща, Чехословач­чина). 1924–41 систематично ви­ступала на радіо. Від 1936 — викладач опер. студій Великого театру й Театру ім. К. Станіславського у Москві. 1943–45, 1947–50 — проф. Моск. консерваторії. Серед учнів — О. Благовидова, А. Вис­прева, Л. Гриценко. У концерт. репертуарі — твори С. Гулака-Артемовського, М. Лисенка, К. Стеценка, Я. Степового, І. Стравинського, М. Балакірева, П. Чайковського, М. Римського-Корсакова, С. Рахманінова, А. Скарлат­ті, В.-А. Моцарта, Л. ван Бетговена, Ф. Шуберта, Р. Шуман­на, укр. і рос. нар. пісні. Над­звичайну легкість звуковидобува­н­ня вона зберегла до остан. днів. Її співу були притаман­ні без­доган­на інтонація і ритмічність. Здійснила низку записів на грамплатівки, зокрема романс «Не щебечи, соловейку» В. Заремби («Грамофон», Петро­град, нині С.-Пе­тер­бург, 1912). С. Рахманінов при­святив Н. «Вокаліз», М. Іполитов-Іванов — 4 провансал. пісні. 1950 імʼя Н. присвоєно Одес. консерваторії (нині муз. академія), також її імʼям на­звано вулицю в Одесі. 2010 засн. Між­нар. конкурс вокалістів памʼяті Н. (Одеса).

Завантажити статтю