Неживий Олексій Іванович
НЕЖИВИ́Й Олексій Іванович (09. 03. 1957, с. Хитці Лубен. р-ну Полтав. обл. — 17. 06. 2019, Полтава) — літературознавець, письменник, журналіст, краєзнавець, педагог. Канд. пед. (1994), д-р філол. (2013) н. Член НСПУ (1997). Премії ім. І. Огієнка (2005), «Благовіст» (2006), ім. Б. Грінченка (2009), ім. Д. Нитченка, ім. Панаса Мирного (обидві — 2011) та ін. Закін. Ворошиловгр. пед. інститут (1984), де відтоді й до 1993 та 1997–2014 працював (нині Луган. університет): від 2011 — професор кафедри філол. дисциплін; 1993–97 — викладач Луган. інституту внутр. справ МВС України; за сумісн. 1984–2006 — викладач Луган. інституту післядиплом. пед. освіти; від 2014 — професор кафедри філософії і економіки освіти Полтав. інституту післядиплом. пед. освіти, водночас — професор кафедри філол. дисциплін, від 2016 — професор кафедри теорії та практики перекладу Ф-ту іноз. мов (Полтава) Луган. університету (м. Старобільськ Луган. обл.). Голова Луган. обл. організації НСПУ (1999–2004, від 2018). Дебютував 1985 оповіданням «Макарихи квіти» в обл. г. «Молодогвардієць». Автор наук. і наук.-популяр. праць із літературознавства, історії педагогіки України, фольклористики, методики викладання української мови та літ-ри, а також числен. статей у періодиці: «Дивослово», «Рідна школа», «Слово і час», «Україна», «Березіль», «Вітчизна», «Київ», «Початкова школа», «Педагогіка і психологія», «Рідний край», «Освіта Донбасу», «Бахмутський шлях», «Українська літературна газета» та ін. У твор. доробку — літературозн. дослідж. про життєвий і твор. шлях Б. Грінченка, Т. Зіньківського, В. Сосюри, Г. Тютюнника, М. Руденка, І. та Н. Світличних, В. Голобородька. Упорядник кн. «Юрій Єненко — талант людяності: спогади сучасників» (1999), «Князь Ігор» Б. Грінченка (2000; 2013), «Некролог» І. Білогуба (2000), «...Щоб було слово і світло: листування Григора Тютюнника» (2004), «Григір Тютюнник: “образ України здавна і по сьогодні”: щоденники, записники» (2005), «Голод 1933 року на Луганщині» (2006), «Твори» Н. Світличної (2006), «Зранена нація. Художня та історична правда в творах письменників Луганщини про голодомори в Україні ХХ століття: Навч. посіб.» (2009; 2010), «Григір Тютюнник: бути письменником: щоденники, записники, листи» (2011), «Григір Тютюнник: кіносценарій за романом Григорія Тютюнника “Вир”» (2013; усі — Луганськ), «З живучого племені Дон Кіхотів» І. та Н. Світличних (К., 2008, співавт.), «Сторінки педагогічної спадщини Карпа Ходосова» (П., 2015). На честь Н. названо вулицю у Дніпрі.
Додаткові відомості
- Основні праці
- Григір Тютюнник і Луганщина. Ворошиловград, 1989; Луганщина літературна. Лг., 1993; Дидактичний матеріал з народознавства на уроках української мови: Посіб. К., 1993; 1995 (співавт.); Для рідного слова: Творча спадщина Бориса Грінченка і проблеми національного виховання. Лг., 1994; Від слова — до пісні. Лг., 1996; Освячені Шевченковим ім’ям. Лг., 1998; Споріднені творчістю. Лг., 1998; Література рідного краю: Підруч.-хрестоматія: 10–11 кл. Лг., 2002 (співавт.); Учителі придінцевого краю. Лг., 2002; Час неминущий: Літ.-крит. статті та нариси. Лг., 2007; Борис Грінченко: вартовий рідного слова. Педагогічна спадщина та проблеми сучасної освіти. Лг., 2007; Григір Тютюнник: текстологічна і джерелознавча проблематика життя і творчості. Лг., 2010; Борис Грінченко у дослідженнях і спогадах. Лг., 2013; Життя у слові: джерелознавча проблематика творчості Григора Тютюнника. К., 2014; Із ім’ям Тараса Шевченка: Навч. посіб. Лг., 2014; Юрій Сліпко. Ніжність і мужність: Посіб. для вчителів. П., 2017; Вода з колодязя: Краєзн. нарис, художні твори, інтерв’ю. П., 2019.
Рекомендована література
- Малахута М. До вічної загадки любові: [про кн. «Від слова — до пісні»] // Наша газ. 1996, 7 верес.;
- Кисельов Ю. Освячені Шевченковим ім’ям // Слово Просвіти. 1998. № 7;
- Ільницький М. М. Похвальне слово текстології // Дивослово. 2011. № 9;
- Степаненко М. Лицар рідного слова: [про О. Неживого] // ЛУ. 2017, 16 берез.
Завантажити статтю
Людина 
