Незаконний обіг наркотичних засобів і психотропних речовин
НЕЗАКО́ННИЙ О́БІГ НАРКОТИ́ЧНИХ ЗА́СОБІВ І ПСИХОТРО́ПНИХ РЕЧОВИ́Н — нелегальне переміщення наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів з території однієї держави в іншу. Н. о. н. з. і п. р. у міжнар. кримінал. праві трактують як злочин транснац. характеру, відповідно й борються з ним, застосовуючи міжнар. інституц. механізми цього права. Наркоманію супроводжує широкомасштабна злочинність — насамперед це протиправні дії, пов’язані з виготовленням та розповсюдженням у багатьох країнах наркот. засобів і психотроп. речовин; вона спонукає наркоманів до вчинення злочинів з метою заволодіння наркот. засобами і психотроп. речовинами або коштами для їх придбання, а також злочинів, скоєних під безпосеред. впливом наркотиків або психотроп. речовин. За даними ООН, злочинна діяльність, пов’язана з виробленням і розповсюдженням наркотиків, щороку приносить прибуток в обсязі бл. 500 млрд дол. США, що еквівалентно сумі валового нац. продукту 2/3 держав — чл. ООН. Центрами виробництва і розповсюдження наркотиків є Афганістан; країни Андського трикутника — Колумбія, Перу, Болівія; країни «золотого трикутника» — М’янма, Лаос, Таїланд; гористий регіон Пн.-Сх. В’єтнаму та крайній Пд. Китаю (Юньнань). Системну боротьбу з наркоманією на міжнар. рівні започатковано прийняттям на Міжнар. конф. з опіуму в м. Гааґа (Нідерланди, 1911–12) першої в історії міжнар. відносин Міжнар. конвенції про наркотики. Держави-учасниці — Німеччина, США, Китай, Франція, Велика Британія, Італія, Японія, Нідерланди, Персія (нині Іран), Португалія, Росія, Сіам (нині Таїланд) — взяли на себе зобов’язання: вжити законодав. заходів, спрямов. на здійснення контролю над виробництвом і використанням опіуму-сирцю (стаття 1); обмежити кількість геогр. об’єктів (портів, міст, станцій, прикордон. пунктів тощо), через які дозволено експорт та імпорт опіуму (стаття 2); вжити заходів для недопущення експорту опіуму-сирцю в країни, що заборонили його ввезення, та здійснювати контроль над вивезенням цієї речовини в країни, що обмежують її імпорт (стаття 3); констатували готовність розглянути питання відповідальності за неправомірне володіння наркотиками і з цією метою удосконалити чинні закони, що передбачають покарання за ці діяння (стаття 20), та здійснювати обмін текстами правових актів і статист. інформацією (стаття 21). У главі II йшлося про обмеження курил. опіуму, в главі III передбачено використання ін. наркот. засобів (мед. опіум, морфін, кокаїн та ін.) винятково в «медичних та інших законних цілях» (статті 9– 13). Крім того, держави-учасниці взяли на себе зобов’язання регулювати у своєму законодавстві виробництво певних мед. наркот. препаратів і торгівлю ними. Положення Міжнар. конвенції про наркотики 1912 отримали подальший розвиток у Женев. конвенції 1925 (37 держав-учасниць, СРСР — від 1936), особливо в частині контролю над міжнар. обігом наркот. засобів. У ній встановлено порядок, за яким у кожному випадку на ввезення і вивезення наркотиків, що підпадали під дію Конвенції, необхідно отримати окремий дозвіл із зазначенням назви речовини, її кількості, адресатів та ін. реквізитів імпортера та експортера, а також регламентовано транзитні перевезення та зберігання наркотиків на складах третіх країн (статті 12, 13). Таким чином створ. систему ліцензування та реєстрації зовн.-торг. операцій з наркотиками, зокрема зобов’язання держав надавати статистику. Контроль за дотриманням цих правил покладено на Постій. центр. комітет, що згодом отримав назву Постій. центр. комітет з наркот. засобів. Конвенція передбачала застосування державами-учасницями кримінал.-правових санкцій за порушення законодавства щодо цієї сфери регулювання міжнар. відносин. Водночас у рамках Ліги Націй функціонував Дорадчий комітет з торгівлі опіумом та ін. наркотиками, створ. 1920 для надання консультац. допомоги у цій сфері Раді Ліги. У 1930-і рр. прийнято низку міжнар.-правових актів, спрямов. на посилення боротьби з обігом наркот. засобів. Так, 1931 на Міжнар. конф. у Женеві ухвалено Міжнар. конвенцію про обмеження виготовлення та регламентацію розподілу наркот. засобів, що удосконалила систему оцінки потреб держав у наркот. засобах (для контролю над обґрунтованістю заявок організовано Контрол. комісію, яка щороку видавала інформ. бюлетень про їхні потреби). У тому ж році в Банґкоку Велика Британія, Індія, Нідерланди, Португалія, Сіам, Франція, Японія прийняли Угоду про заборону куріння опіуму (набула чинності 1937); у 1936 на міжнар. конф. в Женеві укладено Конвенцію про заборону незакон. торгівлі наркот. засобами, в якій держави вперше взяли на себе зобов’язання встановити у своєму законодавстві кримінал. відповідальність осіб за незакон. збут наркотиків; здійснювати видачу за скоєння цього злочину і забезпечити обмін відповід. інформацією. Після 2-ї світової війни і заснування ООН її Екон. і соц. рада (ЕКОСОР) 1946 створила Комісію з наркот. засобів з метою сприяння реалізації міжнар. угод щодо боротьби з незакон. обігом наркот. засобів та подальшого розвитку механізмів міжнар. контролю в цій сфері. Нині вона складається з 53-х представників держав і є одним із осн. органів ООН із координації міжнар. діяльності у цій сфері. 1961 на міжнар. конф. в Нью-Йорку розроблено та прийнято багатосторон. договір про наркот. засоби — Єдину конвенцію про наркот. засоби (набула чинності 1964). Вона замінила міжнар.-правові акти, ухвалені протягом більш ніж півстоліття, і впорядкувала систему міжнар. контролю відповідно до соц.-екон. змін, що відбулися у світі. Особливо це стосувалося контролю за виробництвом сировин. продуктів — опіум. маку, необробленого опіуму, листя коки і канабісу. Учасницями конвенції стали бл. 100 держав (зокрема і СРСР), ін. держави продовжують керуватися поперед. міжнар.-правовими актами. Однак контрол. орган — Міжнар. комітет із контролю над наркотиками, створ. згідно з Єдиною конвенцією про наркот. засоби 1961, функціонує як єдиний для всіх держав. Він складається з 13-ти чл., яких обирає ЕКОСОР на 5 р. Осн. завдання: здійснювати постій. нагляд за міжнар. торгівлею наркотиками з метою виявлення центрів незакон. обігу та пропонувати колективні заходи, необхідні для виконання положень конвенції (рекомендувати ембарго на імпорт або експорт наркот. засобів тощо). Важливим інструментом міжнар. контролю є статист. відомості Міжнар. комітету із контролю над наркотиками та обчислення потреб у наркот. засобах, що визначають обмеження їхнього ввезення (стаття 21) та вивезення (стаття 31). У статті 36 Єдиної конвенції про наркот. засоби 1961 визначено 18 діянь, що підлягають покаранню: культивування, виробництво, виготовлення, одержання, приготування, зберігання, пропонування, пропозиція з комерц. цілями, розподіл, купівля, продаж, доставка на будь-яких умовах, маклерство, відправка, перевідправка транзитом, перевезення, ввезення і вивезення наркотиків, вироблених із порушенням положень конвенції. Цей перелік не є вичерпним, держави можуть визначити злочинними й ін. дії. Умовно їх поділяють на незаконні операції, пов’язані з виробництвом наркот. засобів, їх купівлею-продажем і транспортуванням. Обтяжувал. обставини — організов. група, застосування зброї, насилля, залучення неповнолітніх, попередня судимість (особливо за аналог. правопорушення). 1971 на Міжнар. конф. у Відні прийнято Конвенцію про психотропні речовини 1971, що вдосконалила систему міжнар. контролю над обігом цих речовин та встановила 4 режими контролю, що має визначати ВООЗ із наступ. затвердженням Комісією з наркот. засобів. Водночас держави зобов’язалися встановити характер цієї злочинності та покарання за порушення заходів контролю за виробництвом і розповсюдженням психотроп. речовин на основі їхнього переліку. 1972 ЕКОСОР скликала в Женеві міжнар. конф., на якій було узгоджено Протокол про поправки до Єдиної конвенції про наркот. засоби 1961. Його положення значно розширили сферу дії цієї конвенції, зокрема щодо переслідування і покарання осіб, які скоїли передбачені в ній злочини. Необхідність боротьби з незакон. операціями з наркот. засобами і психотроп. речовинами передбачено й у Конвенції ООН з мор. права 1982. Згідно зі статтею 108, держави зобов’язалися співпрацювати з приводу припинення незакон. обігу цих засобів і речовин, що здійснюють судна у відкритому морі на порушення міжнар. правил. 1988 на міжнар. конф. у Відні, проведеній під егідою ООН, ухвалено Конвенцію ООН про боротьбу проти незакон. обігу наркот. засобів і психотроп. речовин 1988, що набула чинності 1990 (для України — 27 листопада 1991). У ній отримали подальший розвиток положення Єдиної конвенції про наркот. засоби 1961 і Конвенції про психотропні речовини 1971: наведено конкретизов. перелік та зміст злочин. діянь і встановлено можливість, окрім позбавлення свободи, застосувати штрафи і конфіскацію; визначено можливість застосування до винних осіб лікування, перевиховання, відновлення працездатності, соц. реінтеграції (пункт 4 статті 3), а також обставини, що обтяжують вину; регламентовано видачу (стаття 6) та взаємну правову допомогу в розслідуванні й судовому розгляді кримінал. справ. Кримінал. кодекс України 2001 в ред. 2017 містить розділ ХІІІ «Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення», в якому ними визнані їхня контрабанда (стаття 305); використання коштів, здобутих від незакон. обігу (стаття 306); незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут (стаття 307); привласнення і вимагання (стаття 308) та ін., що загалом відповідає міжнар.-правовим зобов’язанням України у цій сфері. 1971 з метою створення кращої фінанс. бази для співробітництва засн. Фонд ООН для боротьби зі зловживанням наркот. засобами. Його бюджет складається з добровіл. внесків держав, осн. завдання — надання допомоги країнам (насамперед тим, що розвиваються) та міжнар. організаціям, що ведуть боротьбу з незакон. обігом наркотиків. 1981 ГА ООН розробила Міжнар. стратегію у сфері боротьби зі зловживанням наркот. засобами, виконання якої покладено на Комісію з наркот. засобів; 1983 — закликала спеціалізов. установи ООН та ін. організації і програми системи ООН визначити спец. заходи контролю над наркот. засобами у своїх сферах; 1987 — оголосила 26 червня Міжнар. днем боротьби зі зловживанням наркот. засобами та їх незакон. обігом. 1990 на спец. сесії ГА ООН прийнято політ. декларацію та Всесвіт. програму дій з міжнар. співробітництва у боротьбі проти незакон. обігу наркот. засобів і психотроп. речовин та проголошено Десятиріччя ООН з боротьби проти зловживання наркотиками на період 1991–2000. Ген. секр. ООН запропоновано щороку направляти ГА ООН доповідь про діяльність щодо реалізації цієї програми. Боротьба з Н. о. н. з. і п. р. входить і до компетенції Міжнар. організації кримінал. поліції. Її експерти на базі щоріч. доповідей готують спільні таблиці про випадки незакон. виготовлення, транспортування, торгівлі та вживання наркот. засобів, які використовують для аналізу та виявлення тенденцій поширення наркот. засобів у світі загалом та в окремих державах. Питаннями контролю та боротьби з Н. о. н. з. і п. р. також опікуються регіон. міжнар. об’єднання, зокрема Європол (створ. в рамках ЄС), Група зі співробітництва у боротьбі зі зловживанням наркотиками та їх незакон. обігом (створ. у рамках Ради Європи). У межах Ради Європи прийнято Угоду про незакон. обіг на морі, укладену на виконання статті 17 Конвенції ООН про боротьбу з незакон. обігом наркот. засобів та психотроп. речовин (Україна ратифікувала 2006). Значну увагу в Україні та ін. державах приділяють взаємодії правоохорон. органів у цій сфері на двосторон. основі. Україна уклала кілька десятків міжуряд. та міжвідом. угод, повністю або частково присвяч. питанням співробітництва у боротьбі з незакон. обігом наркотиків, напр., 2003 — угоду між KM України та урядом Таджикистану. В Україні діє також спец. антинаркот. законодавство, зокрема Закон України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» 1995.
Рекомендована література
- Панов В. П. Международное уголовное право. Москва, 1997;
- S. K. Chatterjee. Drug Abuse and Drug-Related Crimes: some unresolved legal problems. London, 1999;
- Васильева Л. Н. Незаконный оборот наркотических средств и психотропных веществ и международное право // Юрид. мир. 2000. № 10;
- Ромашев Ю. С. Борьба с преступлениями международного характера, совершаемыми на море (терроризм, пиратство, незаконный оборот наркотиков и другие преступления). Москва, 2001;
- Тимченко Л. Д., Кононенко В. П. Міжнародне право. К., 2012.
Завантажити статтю
