Незаконний обіг наркотичних засобів і психотропних речовин

НЕЗАКО́Н­НИЙ О́БІГ НАРКОТИ́ЧНИХ ЗА́СОБІВ І ПСИХОТРО́ПНИХ РЕЧОВИ́Н — нелегальне пере­міще­н­ня наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів з території однієї держави в іншу. Н. о. н. з. і п. р. у між­нар. кримінал. праві трактують як злочин транс­нац. характеру, від­повід­но й борються з ним, за­стосовуючи між­нар. ін­ституц. механізми цього права. Наркоманію су­проводжує широкомас­штабна злочин­ність — насамперед це протиправні дії, повʼязані з виготовле­н­ням та роз­по­всюдже­н­ням у багатьох країнах наркот. засобів і психотроп. речовин; вона спонукає наркоманів до вчине­н­ня злочинів з метою заволоді­н­ня наркот. засобами і психотроп. речовинами або коштами для їх при­дба­н­ня, а також злочинів, скоєних під без­посеред. впливом наркотиків або психотроп. речовин. За даними ООН, злочин­на діяльність, повʼязана з виробле­н­ням і роз­по­всюдже­н­ням наркотиків, щороку приносить прибуток в обсязі бл. 500 млрд дол. США, що еквівалентно сумі валового нац. продукту 2/3 держав — чл. ООН. Центрами виробництва і роз­по­всюдже­н­ня наркотиків є Афгані­стан; країни Андського трикутника — Колумбія, Перу, Болівія; країни «золотого трикутника» — Мʼянма, Лаос, Таїланд; гористий регіон Пн.-Сх. Вʼєтнаму та крайній Пд. Китаю (Юньнань). Системну боротьбу з наркоманією на між­нар. рівні започатковано прийня­т­тям на Між­нар. конф. з опіуму в м. Гааґа (Нідерланди, 1911–12) першої в історії між­нар. від­носин Між­нар. конвенції про наркотики. Держави-учасниці — Німеч­чина, США, Китай, Франція, Велика Британія, Італія, Японія, Нідерланди, Персія (нині Іран), Португалія, Росія, Сіам (нині Таїланд) — взяли на себе зобовʼязан­ня: вжити законодав. заходів, спрямов. на здійсне­н­ня контролю над виробництвом і викори­ста­н­ням опіуму-сирцю (ста­т­тя 1); обмежити кількість геогр. обʼєктів (портів, міст, станцій, прикордон. пунктів тощо), через які до­зволено екс­порт та імпорт опіуму (ста­т­тя 2); вжити заходів для нед­опуще­н­ня екс­порту опіуму-сирцю в країни, що заборонили його ввезе­н­ня, та здійснювати контроль над вивезе­н­ням цієї речовини в країни, що обмежують її імпорт (ста­т­тя 3); кон­статували готовність роз­глянути пита­н­ня від­повід­альності за неправомірне володі­н­ня наркотиками і з цією метою удосконалити чинні закони, що перед­бачають покара­н­ня за ці дія­н­ня (ста­т­тя 20), та здійснювати обмін текс­тами правових актів і статист. інформацією (ста­т­тя 21). У главі II йшлося про обмеже­н­ня курил. опіуму, в главі III перед­бачено викори­ста­н­ня ін. наркот. засобів (мед. опіум, морфін, кокаїн та ін.) винятково в «медичних та інших закон­них цілях» (стат­ті 9– 13). Крім того, держави-учасниці взяли на себе зобовʼяза­н­ня регулювати у своєму законодавстві виробництво певних мед. наркот. препаратів і торгівлю ними. Положе­н­ня Між­нар. конвенції про наркотики 1912 отримали подальший роз­виток у Женев. конвенції 1925 (37 держав-учасниць, СРСР — від 1936), особливо в частині контролю над між­нар. обігом наркот. засобів. У ній встановлено порядок, за яким у кожному випадку на ввезе­н­ня і вивезе­н­ня наркотиків, що під­падали під дію Конвенції, необхідно отримати окремий до­звіл із за­значе­н­ням назви речовини, її кількості, адресатів та ін. реквізитів імпортера та екс­портера, а також регламентовано транзитні пере­везе­н­ня та зберіга­н­ня наркотиків на складах третіх країн (стат­ті 12, 13). Таким чином створ. систему ліцензува­н­ня та реєстрації зовн.-торг. операцій з наркотиками, зокрема зобовʼяза­н­ня держав надавати статистику. Контроль за дотрима­н­ням цих правил покладено на По­стій. центр. комітет, що згодом отримав назву По­стій. центр. комітет з наркот. засобів. Конвенція перед­бачала за­стосува­н­ня державами-учасницями кримінал.-правових санкцій за поруше­н­ня законодавства щодо цієї сфери регулюва­н­ня між­нар. від­носин. Водночас у рамках Ліги Націй функціонував Дорадчий комітет з торгівлі опіумом та ін. наркотиками, створ. 1920 для на­да­н­ня консультац. допомоги у цій сфері Раді Ліги. У 1930-і рр. прий­нято низку між­нар.-правових актів, спрямов. на посиле­н­ня боротьби з обігом наркот. засобів. Так, 1931 на Між­нар. конф. у Женеві ухвалено Між­нар. конвенцію про обмеже­н­ня виготовле­н­ня та регламентацію роз­поділу наркот. засобів, що удосконалила систему оцінки потреб держав у наркот. засобах (для контролю над об­ґрунтованістю заявок організовано Контрол. комісію, яка щороку видавала інформ. бюлетень про їхні потреби). У тому ж році в Банґкоку Велика Британія, Індія, Нідерланди, Португалія, Сіам, Франція, Японія прийняли Угоду про заборону курі­н­ня опіуму (набула чин­ності 1937); у 1936 на між­нар. конф. в Женеві укладено Конвенцію про заборону незакон. торгівлі наркот. засобами, в якій держави вперше взяли на себе зобовʼяза­н­ня встановити у своєму законодавстві кримінал. від­повід­альність осіб за незакон. збут наркотиків; здійснювати видачу за скоє­н­ня цього злочину і забезпечити обмін від­повід. інформацією. Після 2-ї світової вій­ни і заснува­н­ня ООН її Екон. і соц. рада (ЕКОСОР) 1946 створила Комісію з наркот. засобів з метою сприя­н­ня реалізації між­нар. угод щодо боротьби з незакон. обігом наркот. засобів та подальшого роз­витку механізмів між­нар. контролю в цій сфері. Нині вона складається з 53-х пред­ставників держав і є одним із осн. органів ООН із ко­ординації між­нар. діяльності у цій сфері. 1961 на між­нар. конф. в Нью-Йорку роз­роблено та прийнято багато­сторон. договір про наркот. засоби — Єдину конвенцію про наркот. засоби (набула чин­ності 1964). Вона замінила між­нар.-правові акти, ухвалені протягом більш ніж пів­столі­т­тя, і впорядкувала систему між­нар. контролю від­повід­но до соц.-екон. змін, що від­булися у світі. Особливо це стосувалося контролю за виробництвом сировин. продуктів — опіум. маку, необробленого опіуму, листя коки і канабісу. Учасницями конвенції стали бл. 100 держав (зокрема і СРСР), ін. держави продовжують керуватися поперед. між­нар.-правовими актами. Однак конт­рол. орган — Між­нар. комітет із конт­ролю над наркотиками, створ. згідно з Єдиною конвенцією про наркот. засоби 1961, функціонує як єдиний для всіх держав. Він складається з 13-ти чл., яких обирає ЕКОСОР на 5 р. Осн. зав­да­н­ня: здійснювати по­стій. на­гляд за між­нар. торгівлею наркотиками з метою виявле­н­ня центрів незакон. обігу та пропонувати колективні заходи, необхідні для викона­н­ня положень конвенції (рекомендувати ембарго на імпорт або екс­порт наркот. засобів тощо). Важливим інструментом між­нар. контролю є статист. ві­домості Між­нар. комітету із контролю над наркотиками та обчисле­н­ня потреб у наркот. засобах, що ви­значають обмеже­н­ня їхнього ввезе­н­ня (ста­т­тя 21) та вивезе­н­ня (ста­т­тя 31). У стат­ті 36 Єдиної конвенції про наркот. засоби 1961 ви­значено 18 діянь, що під­лягають покаран­ню: культивува­н­ня, виробництво, виготовле­н­ня, одержа­н­ня, приготува­н­ня, зберіга­н­ня, пропонува­н­ня, пропозиція з комерц. цілями, роз­поділ, купівля, продаж, до­ставка на будь-яких умовах, маклерство, від­правка, пере­відправка транзитом, пере­везе­н­ня, ввезе­н­ня і вивезе­н­ня наркотиків, вироблених із поруше­н­ням положень конвенції. Цей пере­лік не є вичерпним, держави можуть ви­значити злочин­ними й ін. дії. Умовно їх поділяють на незакон­ні операції, повʼязані з виробництвом наркот. засобів, їх купівлею-продажем і транс­портува­н­ням. Обтяжувал. об­ставини — організов. група, за­стосува­н­ня зброї, наси­л­ля, залуче­н­ня неповнолітніх, попередня судимість (особливо за аналог. правопоруше­н­ня). 1971 на Між­нар. конф. у Відні прийнято Конвенцію про психотропні речовини 1971, що вдосконалила систему між­нар. конт­ролю над обігом цих речовин та встановила 4 режими контролю, що має ви­значати ВООЗ із на­ступ. затвердже­н­ням Комісією з наркот. засобів. Водночас держави зобовʼязалися встановити характер цієї злочин­ності та покара­н­ня за поруше­н­ня заходів конт­ролю за виробництвом і роз­по­всюдже­н­ням психотроп. речовин на основі їхнього пере­ліку. 1972 ЕКОСОР скликала в Женеві між­нар. конф., на якій було узгоджено Протокол про поправки до Єдиної конвенції про наркот. засоби 1961. Його положе­н­ня значно роз­ширили сферу дії цієї конвенції, зокрема щодо пере­слідува­н­ня і покара­н­ня осіб, які скоїли перед­бачені в ній злочини. Необхідність боротьби з незакон. операціями з наркот. засобами і психотроп. речовинами перед­бачено й у Конвенції ООН з мор. права 1982. Згідно зі стат­тею 108, держави зобовʼязалися спів­працювати з приводу припине­н­ня незакон. обігу цих засобів і речовин, що здійснюють судна у від­критому морі на поруше­н­ня між­нар. правил. 1988 на між­нар. конф. у Відні, проведеній під егідою ООН, ухвалено Конвенцію ООН про боротьбу проти незакон. обігу наркот. засобів і психотроп. речовин 1988, що набула чин­ності 1990 (для України — 27 листопада 1991). У ній отримали подальший роз­виток положе­н­ня Єдиної конвенції про наркот. засоби 1961 і Конвенції про психотропні речовини 1971: наведено конкретизов. пере­лік та зміст злочин. діянь і встановлено можливість, окрім по­збавле­н­ня свободи, за­стосувати штрафи і конфіскацію; ви­значено можливість за­стосува­н­ня до вин­них осіб лікува­н­ня, пере­вихова­н­ня, від­новле­н­ня праце­здатності, соц. реінтеграції (пункт 4 стат­ті 3), а також об­ставини, що обтяжують вину; регламентовано видачу (ста­т­тя 6) та взаємну правову допомогу в роз­слідуван­ні й судовому роз­гляді кримінал. справ. Кримінал. кодекс України 2001 в ред. 2017 містить роз­діл ХІІІ «Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоровʼя населе­н­ня», в якому ними ви­знані їхня контрабанда (ста­т­тя 305); викори­ста­н­ня коштів, здобутих від незакон. обігу (ста­т­тя 306); незакон­не виробництво, виготовле­н­ня, при­дба­н­ня, зберіга­н­ня, пере­везе­н­ня, пере­сила­н­ня чи збут (ста­т­тя 307); при­власне­н­ня і вимага­н­ня (ста­т­тя 308) та ін., що загалом від­повід­ає між­нар.-правовим зобовʼязан­ням України у цій сфері. 1971 з метою створе­н­ня кращої фінанс. бази для спів­робітництва засн. Фонд ООН для боротьби зі зло­вжива­н­ням наркот. засобами. Його бюджет складається з добровіл. внесків держав, осн. зав­да­н­ня — на­да­н­ня допомоги країнам (насамперед тим, що роз­виваються) та між­нар. організаціям, що ведуть боротьбу з незакон. обігом наркотиків. 1981 ГА ООН роз­робила Між­нар. стратегію у сфері боротьби зі зло­вжива­н­ням наркот. засобами, викона­н­ня якої покладено на Комісію з наркот. засобів; 1983 — закликала спеціалізов. установи ООН та ін. організації і про­грами системи ООН ви­значити спец. заходи контролю над наркот. засобами у своїх сферах; 1987 — оголосила 26 червня Між­нар. днем боротьби зі зло­вжива­н­ням наркот. засобами та їх незакон. обігом. 1990 на спец. сесії ГА ООН прийнято політ. декларацію та Всесвіт. про­граму дій з між­нар. спів­робітництва у боротьбі проти незакон. обігу наркот. засобів і психотроп. речовин та проголошено Десятиріч­чя ООН з боротьби проти зло­вжива­н­ня наркотиками на період 1991–2000. Ген. секр. ООН за­пропоновано щороку направляти ГА ООН доповідь про діяльність щодо реалізації цієї про­грами. Боротьба з Н. о. н. з. і п. р. входить і до компетенції Між­нар. організації кримінал. поліції. Її екс­перти на базі щоріч. доповід­ей готують спільні таблиці про випадки незакон. виготовле­н­ня, транс­портува­н­ня, торгівлі та вжива­н­ня наркот. засобів, які використовують для аналізу та виявле­н­ня тенденцій пошире­н­ня наркот. засобів у світі загалом та в окремих державах. Пита­н­нями контролю та боротьби з Н. о. н. з. і п. р. також опікуються регіон. між­нар. обʼ­єд­на­н­ня, зокрема Європол (створ. в рамках ЄС), Група зі спів­робітництва у боротьбі зі зло­вжива­н­ням наркотиками та їх незакон. обігом (створ. у рамках Ради Європи). У межах Ради Європи прийнято Угоду про незакон. обіг на морі, укладену на викона­н­ня стат­ті 17 Конвенції ООН про боротьбу з незакон. обігом наркот. засобів та психотроп. речовин (Україна ратифікувала 2006). Значну увагу в Україні та ін. державах приділяють взаємодії право­охорон. органів у цій сфері на дво­сторон. основі. Україна уклала кілька десятків між­­­уряд. та між­ві­дом. угод, повністю або частково присвяч. пита­н­ням спів­робітництва у боротьбі з незакон. обігом наркотиків, напр., 2003 — угоду між KM України та урядом Таджики­стану. В Україні діє також спец. антинаркот. законодавство, зокрема Закон України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» 1995.

Завантажити статтю