Неймаєр Катерина Карлівна
Визначення і загальна характеристика
НЕЙМА́ЄР Катерина Карлівна (22. 08. 1897, с-ще Брян. заводу в м. Катеринослав, нині Дніпро — 1976, ст. Кратово Моск. обл.) — поетеса, балерина. Дочка К. Неймаєра. Навч. у пансіоні Д. Оболенської та балет. студії Худож. цеху в Харкові. Літні канікули Н. проводила на х. Дубки (побл. с. Гора, нині Кременчуц. р-ну Полтав. обл.), де серед мальовн. природи Поворскля й барвистого укр. побуту почала писати ліричні вірші: Полтавщині, зокрема, присвятила поезії «Синь в небесах и липа на расцвете», «Пусть в городе трещит шарманка», «Г. Н. П.», «Поля, поля...». Своєму твор. розвитку найбільше зобов’язана рос. футуристу В. Хлєбнікову, під впливом якого сформувалася як поетеса. 1919–20 познайомилася з харків. поетами та художниками футурист. напряму, що стало знаменним для її творчості. 1920 художник В. Єрмилов видав у Харкові літогр. способом збірку віршів (наклад 50 прим.) під назвою «Стихи Екатерины Неймаер», проілюструвавши книгу влас. малюнками. Того ж року він ілюстрував аплікаціями ще дві її рукописні збірки. У Харкові Н. поставила в антрепризі М. Синельникова танці до п’єси «Потоплений дзвін» Ґ. Гауптманна. Від 1921 — у Москві, брала участь у концертах групи артистів Великого театру. Раптова хвороба змусила покинути сцену. Опублікувала уривки зі спогадів «О Велимире Хлебникове» («Радуга», 1965, № 11), де згадувала про своє перебування на Полтавщині.
Завантажити статтю
Людина 
