Нейтралітет

НЕЙТРАЛІТЕ́Т У заг. значен­ні терміном «Н.» (від лат. neuter — ні той, ні інший) по­значають позицію держави, що не пере­буває у стані вій­ни з воюючими сторонами і не бере участі у воєн. діях; у більш конкретному — особл. статус держави, що перед­бачає комплекс прав, обо­вʼязків та привілеїв, ви­значених у між­нар. праві (Н. мають поважати і воюючі сторони, і нейтрал. держави). Виникне­н­ня та роз­виток ін­ституту Н. у між­нар. праві є результатом тривалого істор. процесу, під час якого його зміст змінювався, від­дзеркалюючи ставле­н­ня держав до викори­ста­н­ня сили у між­нар. від­носинах. Зародже­н­ня поня­т­тя «Н.» повʼязане з дво­сторон. договорами, згідно з якими жодна сторона договору не повин­на надавати допомогу ворогам ін. сторони, якщо одна зі сторін бере участь у вій­ні. Сам термін зʼявився на поч. 17 ст., його системат. доктрина — у 18 ст., коли Н. став предметом дослідж. нідерланд. право­знавця К. Бейнкерсгука та швейцар. право­знавця Е. Ват­теля, на праці яких у той період орієнтувалися у практ. між­нар. правовій діяльності. Від­тоді теорія і практика обʼ­єд­налися у ви­знан­ні прав держав триматися осторонь від вій­ни та їхнього обовʼязку бути у такому випадку не­упередженими щодо воюючих сторін. У 19 ст. Н. роз­вивався значно інтенсивніше, ніж за всю попередню історію, що по­вʼязане насамперед із великою роллю США як нейтрал. держави у наполеонів. вій­нах, у яких Велика Британія ви­ступала проти Наполеона та його континентал. сателітів. Уряд США від­мовився до­зволити будівництво та озброє­н­ня на своїй тер. кораблів, а також набір ново­бранців з числа амер. громадян для служби на боці воюючих сторін. Водночас Велика Британія намагалася блокувати нейтрал. торгівлю з Францією, тому багато норм щодо прав нейтрал. і воюючих держав роз­вивалися як ком­промісні ріше­н­ня між інтересами США та Великої Британії. Важливими факторами, що сприяли роз­витку Н. у 19 ст., була нейтралізація на по­стій. основі Швейцарії (1815), Бельгії (1839), Люксембурґу (1867). Нейтрал. держави отримали можливість під­тримувати необмежені торг. звʼязки з воюючими країнами без втягне­н­ня у вій­ну. Крім того, оскільки вій­ни у той час мали обмежені цілі, нейтрал. держави не від­чували знач. ризику або за­грози, доки дотримувалися нейтрал. статусу. Більшість норм Н., що містилася у між­нар. актах, серед яких — Париз. декларація про право мор. вій­ни 1856, Гаазька конвенція про права та обовʼяз­ки нейтрал. держав та осіб у сухопут. вій­ні 1907, Гаазька конвенція про права та обовʼязки нейтрал. держав у мор. вій­ні 1907 (див. Гаазькі конвенції про закони та звичаї вій­ни 1899 і 1907), Лондон. декларація про право мор. вій­ни 1909 та ін., набули значе­н­ня заг.-ви­знаних норм між­нар. права. Ці норми покладали на нейтрал. держави обовʼязки не брати участі у вій­ні між ін. державами, не­упередженості щодо воюючих сторін та захисту їхнього Н. проти будь-яких спроб викори­стати нейтрал. тер. при проведен­ні воєн. операцій. Від­повід­но обовʼязки воюючих сторін полягали у повазі до територ. цілісності нейтрал. держав, утриман­ні від дій, що можуть послабити їхній суверенітет, до­зволі веде­н­ня звич. торгівлі нейтрал. державами з воюючими сторонами з дотрима­н­ням обмежень щодо контрабанди, блокади та на­да­н­ня послуг, що виходять за межі Н. Однак під час 1-ї світової вій­ни, що пере­росла у тотальну, більшість ви­знаних норм Н. засвідчили свою за­старілість, оскільки у багатьох випадках їх грубо порушували; замість під­трима­н­ня нейтральності держав вони сприяли втягнен­ню їх у вій­ну (напр., США у 1917). За словами президента США Т.-В. Вільсона, Н. «був скоріше неможливим у дійсності і скоріше небажаним у праві». У свою чергу 2-а світова вій­на стала пере­конливим доказом архаїзму поперед. концепції Н. Нейтрал. статус був навіть небезпечніший, ніж статус воюючих сторін. Нацист. Німеч­чина 1940 здійснила агресію проти нейтрал. Норвегії, Данії, Нідерландів, Бельгії, Люксембурґу і довела, що більш ефектив. можуть бути угоди про спільну оборону. Результатом стало зро­ста­н­ня могутності Німеч­чини в Європі, внаслідок чого Італія вступила у вій­ну на її боці. Все це опосередковано під­штовхнуло Японію роз­почати воєн­ні дії у Тихому океані. Н. не сприяв упорядкованості між­нар. від­носин — досвід Ліги Націй у 1920–40 довів, що ін­ститут Н. повністю несумісний з під­трима­н­ням у між­нар. від­носинах закон­ності або панува­н­ня права. Фактично Н. зруйнував цю між­нар. організацію, що ви­ступала за колективну без­пеку як одну зі своїх осн. цілей, замість незалеж. дій суверен. держав. Статут ООН, прийнятий 1945, заборонив вій­ну як засіб виріше­н­ня між­нар. спорів і, разом із ви­зна­н­ням її роз­вʼяза­н­ня між­нар. злочином, встановив універсал. систему колектив. без­пеки поряд із далекосяж. обмеже­н­нями права держав звертатися до зброй. сили у випадку само­оборони, що по­ставлено під контроль Ради Без­пеки ООН. Агресія проти однієї держави тепер означає потенц. агресію проти ін. держав. Виходячи з цього, Статут ООН покладає обовʼязок на всіх чл. організації надавати їй «всебічну допомогу в усіх діях, до яких вона вдається від­повід­но до цього Статуту, і утримуватися від на­да­н­ня допомоги будь-якій державі, проти якої ООН за­стосовує дії превентивного або примусового характеру». Більш того, пункт 6 стат­ті 2 покладає на ООН обо­вʼязок забезпечити, щоб «держави, які не є її членами, діяли у від­повід­ності з цими принципами, на­скільки це може виявитися необхідним для під­трима­н­ня між­народного миру і без­пеки». Згідно зі стат­тею 25, чл. організації зобо­вʼязані під­корятися ріше­н­ням РБ ООН і виконувати їх. Отже, ці положе­н­ня разом із положе­н­нями статей 41–43 Статуту ООН зводять нанівець ідею Н. як юрид. системи. У період «холодної вій­ни» деякі держави, насамперед ті, що звільнилися від колоніалізму, проголошували свій Н. щодо проти­стоя­н­ня між США і СРСР разом із їхніми союзниками, однак така практика не дала остаточ. від­повіді на пита­н­ня про сумісність окремих видів Н. зі Статутом ООН. Заверше­н­ня «холодної вій­ни» на­прикінці 1980-х рр. і виникне­н­ня нових політ.-правових реалій у взаємовід­носинах держав у між­нар. спів­товаристві залишило ще менше можливостей для існува­н­ня навіть обмежених видів Н. Але це не означає, що держави, керуючись своїми нац. інтересами, не можуть проголошувати себе по­стійно нейтрал., як це зробила, напр., Україна у Декларації про державний суверенітет України, а згодом закріпила цей статус у законі. Такий Н. жодним чином не ставив під сумнів зобовʼяза­н­ня України як чл. ООН із питань під­трима­н­ня миру та без­пеки і означав лише її суверен­не право не брати участь у будь-яких між­нар. військ.-політ. союзах. Однак Н. був взятий нею в одно­сторон. порядку, тому в такому ж порядку 2014 Україна в інтересах влас. без­пеки від­мовилася від статусу нейтрал. держави. 1962 у Женеві прийнято Декларацію про Н. Лаосу, 1981 Мальта ухвалила Декларацію про по­стій. Н., а 1991 на Париз. конф. було під­писано угоду про статус Камбоджі як по­стій. нейтрал. держави. 1995 у Турк­мені­стані прийнято кон­ституц. закон про по­стій. Н., під­триманий резолюцією ГА ООН, у якій вміщено заклик до всіх держав поважати і під­тримувати цей статус, а також незалежність, суверенітет і територ. цілісність країни. Під­писа­н­ня договору про ЄС (див. Маастрихтський договір 1992) започаткувало нову еру спів­робітництва європ. держав. У процесі руху в напрямі все тіснішого екон. і політ. союзу, спіл. зовн. та без­пек. політики, про­блема Н. стала предметом обговоре­н­ня в ЄС у звʼязку з бажа­н­ням при­єд­натися до за­знач. політики нових чл., що мали статус по­стій. нейтрал. держав. Цей статус не став пере­шкодою для вступу до ЄС Австрії, Фінляндії, Швеції, хоча офіційно він не був ви­знаний таким, що звільняє ці країни від зобовʼязань стосовно викона­н­ня у повному обсязі Маас­трихт. договору 1992. Водночас усі держави-чл. ЄС зберігають можливість для проведе­н­ня влас. зовн. політики та політики у сфері оборони, що випливає з їхнього суверенітету, і, отже, дотримуватися ознак політики Н. Але Н. цих країн необхідно адаптувати до нових реалій, зумовлених процесом європ. інтеграції та змін у між­нар. спів­товаристві загалом. Н. є наоч. прикладом того, як позитивні норми між­нар. права виникають, роз­виваються і зникають унаслідок докорін. змін у між­нар. від­носинах. Однак Н. продовжує зберігатися як право нейтрал. держави у між­нар. гуманітар. праві, що здійснюється у період зброй. конфліктів та в операціях з під­трима­н­ня миру ООН.

Завантажити статтю