Некрополь
Визначення і загальна характеристика
НЕКРО́ПОЛЬ (від грец. υεκρός — мертвий і πόλις — місто) — могильник, кладовище. Первісно Н. називали могильники Давнього Сходу й антич. світу. У дослів. перекладі це «місто мертвих», що, за традицією, розміщували у стороні від стародав. «міст живих» (захоронення у середині міста пов’язане лише з християн. поховал. традицією). Античні Н. зазвичай починалися від міських воріт і займали тер., значно більшу за площу міста. До міських воріт через Н. пролягали т. зв. поховал. вулиці, вздовж яких розташовували могили замож. городян, прикрашені дорогими надгроб. пам’ятниками. Побл. воріт могли зводити кенотафи — поховання без небіжчика, який помер за межами батьківщини. На знак особл. шани до заслуг їх влаштовували за держ. кошт. Античні Н. у Пн. Причорномор’ї (див. «Ольвія» Національний історико-археологічний заповідник, «Херсонес Таврійський» Національний заповідник, Пантікапей, Неаполь Скіфський, Німфей та ін.) поєднували різноманітні ґрунтові (вирізані в ґрунті або висічені в скелі) та курганні поховал. споруди. За традицією, на тер. антич. Н., окрім чл. громадян. общини та їхніх родин, ховали домаш. рабів (на спеціально облаштованих сімей. ділянках) та іноземців. Поховал. обряд поєднував інгумацію (трупопокладення) та кремацію (трупоспалення), немовлят ховали в амфорах або великих горщиках. Місця для кремації (крематорії) обирали безпосередньо на тер. Н., знахідки тризн і вівтарів свідчать про наявність поминал. обрядовості. Термін «Н.» також використовують у назвах великих давніх міських цвинтарів, де поховані відомі особистості (Миколаївський некрополь, Станіславський некрополь).
Завантажити статтю
