Новий Мерчик

НОВИ́Й МЕ́РЧИК – село Богодухівського (до липня 2020 — Валківського) району Харківської області. Належить до Валків. громади. Знаходиться на р. Мокрий Мерчик (див. Мерчик; притока Мерло, бас. Дніпра), за 48 км від обл. центру, 20 км від м. Валки, 9 км від смт Старий Мерчик, 13 км від залізнич. ст. Ков’яги та 6 км від залізнич. зупин. пункту Баранове (с. Гринців Ріг). За переписом насел. 2001, проживала 931 особа; переважно українці. На околицях обстежено понад 30 давніх курганів (перші археол. дослідж. проведено на поч. 20 ст.) та відкрито 2 поселення черняхів. культури (1975, О. Дяченко). У 17 ст. через ці землі проходив Мурав. шлях. Тут загони татар. нападників переправлялися через Мокрий Мерчик, а потім річк. долиною прямували в глиб України та на тер. Моск. царства. Від поч. 18 ст. навколиш. землями володів ізюм. і харків. полковник Ф. Шидловський. Згодом виникла слобода Н. М. (пізніше — село), заселена вихідцями з Правобереж. України та Гетьманщини. 1750 мешкали 290 чоловіків і 253 жінки. За адм. поділом, до скасування Слобід. козац. устрою 1765, входила до Вільшан. сотні Харків. полку. 1765–80, 1797–1835 — у складі Слобід.-Укр., 1835–1925 — Харків. губ.; 1780–96 — Харків. намісництва; 1780–1923 — Валків. пов. Тривалий час село належало до Старомерчиц. волості. 1782 поміщик Г. Шидловський збудував дерев’яну Покров. церкву. 1864 було 252 двори, мешкали 1074 особи, функціонувала богадільня, працювали селітр. і цегел. заводи. 1872 Н. М. придбав поміщик Є. Духівський, який організував госп-во, де на поч. 20 ст. працювали 1350 осіб. 1880 на місці дерев’яного він звів муров. храм (зі встановленням більшов. влади розграбували та перетворили на склад; 2000 повернено православ. громаді). 1881 відкрито земське початк. 1-класне училище, 1894 — церк.-парафіял. школу (1917 реорганіз. у нар. училище). У 2-й пол. 1880-х рр. з’явилася громада євангел. християн-баптистів, що діє донині. За Всерос. переписом 1897, кількість мешканців зросла до 1945-ти осіб, з них 1911 православних. 1914 проживали 2276 осіб. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–30 — у складі Харків. округи; від 1932 — Харків. обл.; 1932–2020 — Валків., від 2020 — Богодухів. р-нів. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від 20 жовтня 1941 до 20 лютого 1943 та від 8 березня до 13 вересня 1943 — під нім. окупацією. У брат. могилі поховано 111 рад. воїнів-визволителів. На фронтах 2-ї світової війни загинули 118 воїнів-земляків (встановлено пам’ят. знак). У 1960-х рр. до Новомерчиц. сільс. ради (нині у її складі лише Н. М., 48,62 км²) входили насел. пункти Добропілля, Червона Нива (нині Вікторівка), Кірасирське, Копанки та Шевченківка (нині усі зняті з обліку). Долина Мокрого Мерчика є складовою частиною Галиц.-Слобожан. екол. коридору. На річці створ. 2 ставки. Від 2010 охороняються 2 природоохоронні об’єкти місц. значення — ботан. заказник Мокромерчицький (7,6 га; має унікал. біоценози лучних степів) і заповідне урочище Новомерчицьке (11,8 га; ділянки чорновільх. лісів). Є урочища Березова (53 га) та Глибока (13 га). Побл. Н. М. — Мерчиц. ділянка Юліїв. нафтогазоконденсат. родовища (її запаси природ. газу становлять 232 млн м³, розчиненого горючого газу — 95 млн м³, газового конденсату — 17 тис. т, нафти — 19 тис. т), Мерчиц. родовище титано-цирконієвих пісків (серед. вміст рудних мінералів: рутилу — 2,5 кг/т, ільменіту — 4,7 кг/т, циркону — 1,2 кг/т, колектив. концентрату — 1,8–30 кг/т; потуж. рудонос. пісків коливається у межах 2,8–7,7 м). Розвідано значні запаси формувал. і скляних пісків. У селі — навч.-вихов. комплекс «школа-дитсадок»; клуб, б-ка, філія Валків. муз. школи по класу бандури; фельдшер.-акушер. пункт. Від 1995 зусиллями дир. школи В. Вовка (лауреат Всеукр. конкурсу «Учитель року», автор низки посібників, навч. програм і підручників для шкіл геогр., геол. і картогр. спрямувань) діє філія каф. геології та картографії Харків. університету. До поч. 2010-х рр. функціонував фольклорно-етногр. колектив «Мерчаночка» (1982–96 — «Садівниця»; від 1988 — нар.; багаторіч. кер. — М. Губський). Серед видат. уродженців — ботанік, альголог, гідробіолог, чл.-кор. АН УРСР Д. Свиренко й економіст О. Фальченко (був деканом і очолював одну з кафедр Харків. екон. університету).

Літ.: Альбовский Е. А. Валки, украинный город: К 350-летию Валок. Х., 1993; Губський П. В. Сторінки історії. Старий Мерчик. Х., 1995; Лисенко І. Валківська енциклопедія. Т. 1–3. К., 2000–08; Желєзняк М. М. Обереги духовності: Істор.-краєзн. нарис. Валки, 2000; Його ж. Древня земля Валківська. Х., 2018.

В. Ф. Вовк, В. М. Гарбуз, О. М. Міщенко