Новий Корець
Визначення і загальна характеристика
НОВИ́Й КОРЕ́ЦЬ — село Рівненського (до липня 2020 — Корецького) району Рівненської області. Належить до Корец. громади. Знаходиться на лівому березі р. Корчик (притока Случі, бас. Дніпра), прилягає до пд.-зх. околиць м. Корець. Площа 2,25 км2. За переписом насел. 2001, проживали 2303 особи; переважно українці. Проходить автомобіл. шлях міжнар. значення Київ–Чоп. Досліджено одну з найдавніших курган. груп Рівнен. обл. (2-а пол. 3-го — 1-а пол. 2-го тис. до н. е.). Виявлено артефакти городоцент-здовбиц. культури та культурно-істор. спільності шнур. кераміки. Багато століть ця тер. була передмістям Корця. 1832 внаслідок пожежі, що виникла в князів. замку, тут майже все згоріло. Пізніше цю міську частину відбудували та почали називати Новим Містом і Н. К. До 1880 стала окремим селом, що адміністративно належало до Новоград-Волин. пов. Волин. губ. Рос. імперії. У 19 ст. жит. працювали у Корці на свічк., пивовар., цукр., шкіряних заводах, сукон. ф-ці, а також займалися с. госп-вом і ремеслами, зокрема столяр., бондар., шевським. До поч. 20 ст. проживали переважно українці. Потім мешкало багато євреїв (більшість були вбиті під час 2-ї світової війни), поляків і німців (1939 емігрували). 1921–39 — село Рівнен. пов. Волин. воєводства Польщі; було центром ґміни. Від 1939 — у складі Рівнен. обл. УРСР; 1940–2020 — Корец., від 2020 — Рівнен. р-нів. Від липня 1941 до січня 1944 — під нім. окупацією. До серед. 1950-х рр. діяло підпілля ОУН–УПА. На фронтах 2-ї світової війни у складі рад. армії воювали 99 воїнів-земляків, з них 84 загинули (встановлено памʼятник). Побл. села є відпрацьований карʼєр, де видобували буд. камінь. Нині у Н. К. — заг.-осв. школа, дитсадок; клуб, б-ка. На поч. 1980-х рр. з ініціативи зав. клубу Л. Кічановської засн. фольклор. колектив «Червоне намисто», якому 1987 присвоєно звання «народний». 2007 Р. Піддубецький у батьків. хаті відкрив галерею влас. картин, які створював кілька десятиліть. Багато новокорчан займається нар. худож. промислами, зокрема вишиванням, різьбленням на дереві, лозо- та соломоплетінням, художньо-декор. розписом. Збереглися церкви св. Іллі (1595), св. чудотворців і безсрібників Кузьми та Демʼяна (1896–97) та св. великомучениці Параскеви Пʼятниці (1911–14). Серед видат. уродженців — вет. лікар В. Величко, співак, засл. арт. УРСР В. Охота.
Літ.: Теодорович Н. И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. Т. 2. Почаев, 1889; Край співучий, багатий і щедрий // Вісн. Кореччини. 2006. № 59; Герус В. Як тебе не любити Новий Корце мій? // Там само. 2019. № 22.
В. П. Герус
Додаткові відомості
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
