КОВІ́НЬКА Олександр Іванович (справжнє — Ковінько; 01(14). 01. 1900, с. Плоске, нині Решетилівського р-ну Полтавської обл. — 25. 07. 1985, Полтава) — письмен­ник-гуморист. Літературна премія імені Остапа Вишні (1984). Закінчив земське двокласне училище. Учасник воєн­них дій 1918–20, пере­бував у німецькому полоні та польському концтаборі. На­вчався у Полтавському ІНО (1926–28). Друкувався у газеті «Більшовик Полтавщини», журналах «Плуг», «Червоний перець», «Молодий більшовик», «Всесвіт», «Селянка України», «Нова громада». 6 жовтня 1934 заарештований, 28 березня 1935 за звинуваче­н­ням у приналежності до контр­революційної боротьбистської організації засуджений до 10-ти років таборів. Покара­н­ня від­бував у Мага­дані (РФ). 1947 звільнений без права поверне­н­ня в Україну. Жив у Якутії (РФ). 1950 заарештований вдруге. 1956 реабілітований. Повернувся в Україну. Автор збірок гуморесок і сатиричних повістей «Індивідуальна техніка» (1929), книг сатири й гумору «Кутя з медом» (1960), «Коти й котячі хвости» (1964), «Попав пальцем в небо» (1966), «І таке буває…» (1972), «Як воно засівалося» (1979), низки автобіо­графічних оповідань і політичних фейлетонів. Писав нариси, публіцистичні стат­ті, спогади про П. Капельгородського, Остапа Вишню, В. Сосюру, М. Годованця, Мате Залку. Тематика його творів повʼязана з господарюва­н­ням у старому та новочасному селі; негараздами у вихован­ні дітей, побуті, виявом бюрократизму. Для оповід­ної манери К. характерні без­посередність та простота. Роз­робив художню форму короткої гуморески, заснованої на традиції дотепного усного народного мовле­н­ня. 1992 у Полтаві на будинку, де мешкав К., встановлено меморіальну дошку.