Новгородцев Павло Іванович
НОВГОРО́ДЦЕВ Павло Іванович (28. 02(12. 03). 1866, м. Бахмут Катеринослав. губ., нині Донец. обл. — 23. 04. 1924, Прага) — філософ, правознавець, політичний діяч. Доктор права (1902), професор (1903). Акад. Словац. АН (1923). Закін. Катеринослав. класичну гімназію (нині Дніпро, 1884), юрид. факультет Моск. університету (1888), де був залишений на каф. історії філософії права для підготовки до професор. звання, а згодом працював: від 1903 — екстраординар., від 1904 — ординар. професор кафедри права. 1906–17 — проф. і дир. Вищих комерц. курсів, які 1907 реорганізував у Моск. комерц. інститут. Читав лекції на Вищих жін. курсах, у Моск. міському нар. університеті. Співзасн. і чл. ЦК (від 1906) партії конституц. демократів (кадетів), депутат 1-ї Держ. думи від Катеринослав. губ. 1906 звільнений з Моск. університету, 1907 відновив читання лекцій на правах приват-доцент, 1911 на знак протесту проти обмежень університет. автономії з групою проф. звільнився. Під час 1-ї світової війни — товариш (заст.) голови екон. ради при Гол. комітеті Всерос. ради міст, від 1916 — моск. уповноважений Особл. наради з палива. Після Лютн. революції 1917 виступав із критикою Тимчас. уряду, один з організаторів політ. опозиції. 1917–18 продовжив працювати у Моск. університеті на посаді проф. Восени 1918 виїхав до Києва. 1919–20 — професор кафедри держ. права Таврій. університету (Сімферополь). Емігрував до Берліна, від 1921 — у Празі. Засн. і кер. Об’єдн. «Рос. академія», голова Рос. інституту. Один з ініціаторів створення ж. «Русская школа за рубежом». За підтримки чехо-словац. уряду організував та очолив 1922 Рос. юрид. факультет під протекцією Карлового університету. Співзасн. Рос. вільного університету в Празі, читав лекції в Рос. пед. інституті ім. Я. Коменського. Засн. і голова Реліг.-філос. товариства ім. В. Соловйова (1922). Н. — теоретик соц. лібералізму. Прихильник ідеї правової держави, боровся з позитивіст. трактуваннями права, обґрунтовував підпорядкування держави праву. Підкреслював, що сусп. прогрес неодмінно призведе до появи правової держави. Особливе місце відводив праву на гідне людське існування. Вважав, що метою сусп. розвитку має стати «благодатне просвітлення душ».
Додаткові відомості
- Основні праці
- Историческая школа юристовъ, ея происхожденіе и судьба. Москва, 1896; Исторія новой философіи права: Курсъ лекцій. Вып. 1. Москва, 1900; Кантъ и Гегель въ ихъ изученіяхъ о правѣ и государствѣ. Москва, 1901; О задачахъ современной философіи права. С.-Петербургъ, 1902; Нравственный идеализмъ и философія права // Пробл. идеализма: Сб. ст. Москва, 1902; Нравственная проблема въ философіи Канта. Москва, 1903; Конспектъ къ лекціямъ по исторіи философіи права. Москва, 1908; Введеніe въ філософію права. Москва, 1909; 1996; С.-Петербургъ, 2000; Лекціи по исторіи философіи права: ученія новаго времени ХVI–ХIХ в. Москва, 1910; 1912; 1914; 1918; 2010; Политическіе идеалы древняго и новаго міра: Въ 2 вып. Москва, 1910–13; 1913–14; 1919; 2010; О правѣ на существованіе: Соц.-филос. этюды. С.-Петербургъ, 1911; Идеалы партіи народной свободы и социализмъ. Москва, 1917; Объ общестенномъ идеале. Москва, 1917; 1991; 2009; К., 1919; Берлин, 1921; 1922; Существо русского православного сознания // Православие и культура: Сб. ст. Берлин, 1923; Сочинения. Москва, 1995.
Рекомендована література
- Ильин И. А. Памяти П. И. Новгородцева // Рус. мысль. 1923–24. № 9/12;
- Ідея правової держави: історія і сучасність: Зб. наук. пр., присвяч. 135-річчю з дня народж. П. Новгородцева. Лг., 2002;
- Снегирев В. В. Общественный идеал П. И. Новгородцева и попытка его реализации // Вісн. Луган. академії внутр. справ. 2004. Спецвип. Ч. 2;
- Проблемы философии и права: Сб. ст. к 140-летию со дня рожд. П. Новгородцева. Лг., 2006;
- Новгородцев Павел Иванович // Профессора Таврич. університета. К., 2007;
- Литвинов О. М. Філософія права Павла Новгородцева: суспільний ідеал–право–держава. Лг., 2009;
- Гоцуляк Ю. В. Місце національного та релігійного фактору у правових поглядах П. І. Новгородцева // Наук. часопис Нац. пед. університету. Сер. Економіка і право. К., 2014. Вип. 26.
Завантажити статтю
Людина 
