Новгородцев Павло Іванович

НОВГОРО́ДЦЕВ Павло Іванович (28. 02(12. 03). 1866, м. Бахмут Катеринослав. губ., нині Донец. обл. — 23. 04. 1924, Прага) — філософ, право­знавець, політичний діяч. Доктор права (1902), професор (1903). Акад. Словац. АН (1923). Закін. Катеринослав. класичну гімназію (нині Дні­про, 1884), юрид. факультет Моск. університету (1888), де був залишений на каф. історії філософії права для під­готовки до професор. зва­н­ня, а згодом працював: від 1903 — екс­траординар., від 1904 — ординар. професор кафедри права. 1906–17 — проф. і дир. Вищих комерц. курсів, які 1907 реорганізував у Моск. комерц. ін­ститут. Читав лекції на Вищих жін. курсах, у Моск. міському нар. університеті. Спів­засн. і чл. ЦК (від 1906) партії кон­ституц. демократів (кадетів), депутат 1-ї Держ. думи від Катеринослав. губ. 1906 звільнений з Моск. університету, 1907 від­новив чита­н­ня лекцій на правах приват-доцент, 1911 на знак протесту проти обмежень університет. автономії з групою проф. звільнився. Під час 1-ї світової вій­ни — товариш (заст.) голови екон. ради при Гол. комітеті Всерос. ради міст, від 1916 — моск. уповноважений Особл. наради з палива. Після Лютн. революції 1917 ви­ступав із критикою Тимчас. уряду, один з організаторів політ. опозиції. 1917–18 продовжив працювати у Моск. університеті на посаді проф. Восени 1918 ви­їхав до Києва. 1919–20 — професор кафедри держ. права Таврій. університету (Сімферополь). Емігрував до Берліна, від 1921 — у Празі. Засн. і кер. Обʼ­єдн. «Рос. академія», голова Рос. ін­ституту. Один з ініціаторів створе­н­ня ж. «Рус­ская школа за рубежом». За під­тримки чехо-словац. уряду організував та очолив 1922 Рос. юрид. факультет під протекцією Карлового університету. Спів­засн. Рос. вільного університету в Празі, читав лекції в Рос. пед. ін­ституті ім. Я. Коменського. Засн. і голова Реліг.-філос. товариства ім. В. Солов­йова (1922). Н. — теоретик соц. лібералізму. Прихильник ідеї правової держави, боровся з позитивіст. трактува­н­нями права, об­ґрунтовував під­порядкува­н­ня держави праву. Під­креслював, що сусп. про­грес неодмін­но при­зведе до появи правової держави. Особливе місце від­водив праву на гідне людське існува­н­ня. Вважав, що метою сусп. роз­витку має стати «благодатне просвітле­н­ня душ».

Завантажити статтю