НОВИ́ЦЬКА Марія Олексіївна (31. 08. 1896, Москва — 12. 12. 1965, Київ) — мистецтво­знавець, етно­граф, археолог, музейник. Дочка О. Новицького. Закінчила історико-філологічний факультет Вищих жіночих курсів у Москві (1918), на­вчалася у Київському ін­ституті народної освіти (1922–24), водночас була слухачкою від­ділу мистецтво­знавства Київського археологічного ін­ституту (викладачі С. Гіляров, Ф. Ернст, Ф. Шміт, Д. Щербаківський). Від 1925 — аспірантка харківської, згодом — київської Науково-дослідної кафедри мистецтво­знавства. Працювала науковцем, завідувач від­ділу тканини та шиття Лаврського музею культів і побуту. Захистила промоційну працю на зва­н­ня наукового спів­робітника (1928). Звільнена 1933 з музею «як ідеологічно класово чужий елемент націоналістично-ворожої орієнтації» із забороною працювати в наукових установах. 1934–41 — теле­графістка, бібліотекар, завідувач книго­сховища Київської науково-технічної бібліотеки, за­ступник директора бібліотеки Київського університету. 1944–48 — старший науковий спів­робітник Академії архітектури УРСР; 1948–57 — завідувач бібліотеки Держбуду УРСР. Наукові дослідже­н­ня: художній текс­тиль (гаптува­н­ня, вишивка, вибійка, килимарство), про­блеми методики музейної роботи, образно-пластичні, стилістичні, технологічні особливості тканин найдавніших археологічних культур на території України, гаптува­н­ня часів Київської Русі, вишивки козацької старшини 17–18 століть, вибійки різних історичних періодів, тематичне килимарство 1920–30-х років. Авторка низки статей, присвячених художній тканині як своєрідному явищу національної культури, моно­графій (не опубліковані) про українську народну вибійку й тематичний килим.