Новицький Микола Костянтинович

НОВИ́ЦЬКИЙ Микола Костянтинович (псевд.: Точка, Іона Вочревісущий; 28. 07(10. 08). 1884, с. Рудівка, нині Прилуц. р-ну Черніг. обл. — 05. 07. 1939) — журналіст, редактор, видавець, письменник, громадсько-політичний діяч. Освіту здобував самотужки, 1902 склав іспит на звання нар. вчителя. Учителював у селах Прилуччини. Член УСДРП (від 1903). Через виразну громад.-політ. позицію та активну діяльність 1905 був заарештований. Від 1906 виступав з невеличкими оповіданнями й нарисами у часописах «Рідний край», «Літературно-науковий вісник», «Рада». Від 1912 — у Катеринославі (нині Дніпро), відтоді — чл. місц. товариства «Просвіта». Учителював, був репортером г. «Южная заря» і «Екатеринопольская мысль», друкував оповідання й публіцист. статті в місц. двотижневику «Дніпрові хвилі». У г. «Южная заря» (1913, 16–17 февраля) опубл. його ст. «Украинская литература и ее читатель» (про стан новіт. укр. письменства і мову сучас. письменників), в якій він зазначав, що «і мова, і зміст нашої молодої літератури дуже відбігли від народного життя, від народної основи». У жовтні 1915 Н. виступив на ювілей. заг. зборах товариства «Просвіта» з доповіддю «Десять літ життя Катеринославсь­кої “Просвіти”», що була першою спробою ретроспектив. погляду на історію місц. «Просвіти» і того ж року опубл. в одес. віснику «Основа» (кн. 3). У грудні 1915 за влас. бажанням виїхав на Далекий Схід: до 1918 — службовець Упр. вагонобуд. майстерень у Владивостоці, згодом — зав. Нар. будинку та голова його просвітн.-театр. гуртка і співкер. укр. хору. Продовжував громад.-політ. діяльність: спочатку був актив. учасником укр. нац. руху (організатор і голова Владивостоц. укр. громади, чл. міської ради УСДРП, товариства «Просвіта» та її представник у Владивостоц. укр. окруж. раді, делегат 4-го Укр. Далекосхід. з’їзду), після 1920 радикально змінив погляди й став прибічником ідей спочатку рос. соціал-демократів (чл. виконкому ради міської організації РСДРП, згодом — депутат Владивостоц. міської думи від цієї партії), а невдовзі — більшовиків (чл. ВКП(б) і місії Далекосхід. Респ. в Китаї). Упродовж цього часу співпрацював із низкою місц. часописів: «Рабочая газета» (співред.), «Далекая окраина», «Дальневосточное обозрение» (обидва — ред.), «Красное знамя», «Тихоокеанская звезда» (обидва — відп. ред.) та щоденника «Щире слово». Від липня 1920 до січня 1923 перебував у Шанхаї, де редагував г. «Шанхайская жизнь». 1925 за розпорядженням парт. чиновників переїхав в Україну, працював у відділі преси ЦК КП(б)У. Решту свого життя присвятив журналіст. та редактор. діяльності — публікував літ. твори й публіцист. праці майже в усіх часописах респ. значення, редагував ж. «Безвірник», «Червона преса» та «Східний світ», був заст. ред. «Вістей ВУЦВК», де друкував сатир. мініатюри й фейлетони, обстоюючи провладні позиції. За дошкул. публікації та огляди місц. преси його недолюблювали письменники й журналісти, називаючи «санітаром укр. газет». Від кін. 1920-х рр. очолював видавництво «Література і мистецтво» (згодом — Держлітвидав), написав та видав низку книг про Далекий Схід: «Зелений Клин (Приморщина)» (1928), «Японія», «На Китайсько-Східній залізниці» (обидві — 1930), «У боротьбі за радянський край» (1932). Окрім того, викладав у Комуніст. інституті журналістики та був заст. дир. Укр. НДІ Близького Сходу. 3 січня 1938 заарешт., за звинуваченням у шпигун. діяльності 29 березня 1939 засудж. до розстрілу. Точних відомостей про місце його страти та захоронення не встановлено.

Рекомендована література

1. Мукомела О. Новицький Микола Костянтинович // Укр. журналістика в іменах. 1994. Вип. 1;
   Google Scholar Internet
2. Чабан М. Діячі Січеславської «Просвіти» (1905–1921): Біобібліогр. слов. Дн., 2002;
   Google Scholar Internet
3. Дроздовська О. Р. Українська преса на Зеленому Клині й у Маньчжурії 1917–1921 рр.: історія функціонування та особистості // Зб. пр. НДІ пресознавства. 2017. Вип. 7.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю