Новицький Яків Павлович

НОВИ́ЦЬКИЙ Яків Павлович (24. 10(05. 11). 1847, с. Аули Катеринослав. пов. Катеринослав. губ., нині смт Ка­м’ян. р-ну Дніпроп. обл. — 19. 05. 1925, Запоріжжя) — фольклорист, етнограф, історик, археолог, архівіст, краєзнавець, педагог. Походив із давнього козац. роду. Член-кореспондент ВУАН (1924). Член Рос. геогр. товариства, Товариства любителів природознавства, антропології та етнографії при Моск. університеті, Харків. істор.-філол. товариства, Катеринослав. наук. товариства, Катеринослав. вченої архів. комісії, чл. правління Катеринослав. краєзн. музею (нині Нац. істор. музей), чл. Катерино­слав. товариства «Просвіта» тощо. Закін. Олександрів. повіт. школу (нині Запоріжжя, 1865). Самостійно здобув усебічні знання з різних галузей наук. Працював писарем у казначействі (до 1868); учителював в Олександрів. пов. (1869–77). Залучав дітей до краєзн. роботи, збирав істор., археол. та природн. колекції, записував фольклор. матеріал від старожилів сіл Ольгинське Маріуп. пов., Іванівка та Вознесенка Олександрів. пов. Катеринослав. губ. Н. вважають одним із зачинателів педагогіки народознавства, він намагався ввести у шкіл. програму все, що становить істор.-етногр. інтерес, виховував нац. самосвідомість школярів на основі знань місц. історії, етнографії, археології, природознавства. Від 1876 — дійс. чл. Пд.-Зх. відділу Рос. геогр. товариства. Понад 50 легенд, переказів та казок, які записав Н., увійшли до збірника М. Драгоманова «Малорусские народные предания и рассказы» (К., 1876). Уже ці найперші записи засвідчують наук. ставлення Н. до фольклору: збережено всі діалектні особливості мови оповідачів, подано чітку паспортизацію текстів, а до істор. переказів — розлогі коментарі (за якістю й точністю запису це найкраща публікація Н.). 1877 звільнений з посади вчителя «за поши­рення в народі українофіл. тенденцій». Деякий час працював у статист. бюро Черніг. губерн. земства, разом із О. Русовим здійснив опис Борзнян. пов. 1879 повернувся до Олександрівська, де провадив наук. роботу. 1881–86 — секр. Олександрів. шкіл. ради, опікун і екзаменатор земських шкіл. На основі влас. спостережень і спираючись на місц. архіви, написав та опублікував у «Екатеринославских губернских ведомостях» низку важливих статей з історії педагогіки: «К истории народного образования в Екатеринославской губернии» (1884), «Итоги народного образования в Александровском уезде» (1889), «Первые училища Александровской крепости и Александровска, уездного города (1785–1880 гг.)» (1908). Обстоював навч. у школах рідною мовою, дбав про створення в селах нар. б-к. 1882–85 був організатором статистико-екон. опису Олександрів. пов. та Олександрівська, зробив опис архівів по всій губ., здійснив розкопки в околицях Олександрівська та на о-ві Хортиця. Д. Чернявський зазначав, що Н. був єдиною людиною, яка використала для наук. праці Олександрів. архіви (нині частково втрачені). Унаслідок цього написав важливі істор.-статист. та археол. праці: «История города Александровска (Екатеринославской губернии) в связи с историей возникновения крепостей Днепровской линии 1770–1806 г.» (Екатеринослав, 1905), «Описание границ и городов бывшей Азовской губернии (Левобережная часть нынешней Екатеринославской) (1775–1783)» (Александровск, 1910). Праці «Ос­тров Хортица на Днепре, его природа и древности» (1917, у рукописі) та «С берегов Днепра: (Очерки Запорожья). Путевые записки и исследования» // «Сборник статей Екатеринославского научного общества по изучению края» (Екатеринослав, 1905) ілюстров. великою кількістю фольк­лор. матеріалів. Н. — організатор істор. музею у Запоріжжі (1923) та обл. істор. архіву (нині не збереглися). Співпрацював з крайовими газетами «Екатеринославские губернские ведомости», «Днепр», «Степь», «Днепровская молва», «Дніпрові хвилі», «Екатеринославский юбилейный листок». Товаришував з Д. Яворницьким. Листувався з І. Срезневсь­ким, А. Скальковським, М. Сумцовим, В. Антоновичем, Г. Залюбовським, Ф. Лебединцевим, В. Бідновим, В. Степаненком, К. Шейковським, О. Русовим та ін. Разом із Г. Залюбовським та І. Манжурою у 1870-х рр. поклав поч. наук. вивченню фольклору Нижнього Подніпров’я. У 1880-х рр. надрукував значну кількість фольклор. записів у газетах «Екатеринославские губернские ведомости», «Днепр», «Степь», «Екатеринославский юбилейный листок». Видав перші регіон. збірники укр. фольклору (практично немає записів з ін. регіонів): «Малорусские песни, преимущест­венно исторические» (Х., 1894), «Малороссийская и Запорожская старина в памятниках устного народного творчества», «Малорусские народные предания, поверья и рассказы» (обидва — 1907), «Запорожские и гайдамацкие клады» (1908; усі — Олександрівськ), «Малорусские исторические песни» (1908), «Народная память о Запорожье» (1911), «Малорусские народные заговоры, заклинания, молитвы и рецепты» (1913), «Малорусские народные заговоры и заклинания» (1915; усі — Катеринослав). Найхарактерніша риса Н.-фольклориста — записувати все, що лишилося в нар. пам’яті про запороз. старовину, через що В. Білий назвав його «етнографом Запорожжя». Збірники Н. — історія Запороз. Січі в нар. інтерпретації (матеріал збирав фактично в межах одного Олександрів. пов.). Н. ставився до фольклору як до істор. документа, зокрема висловлював таку думку в своїх замітках та коментарях. Збірники Н. високо оцінили відомі вчені М. Сумцов, Д. Зеленін, В. Гнатюк, Ф. Колесса, Д. Яворницький, В. Білий. Н. єдиний в історії укр. фольклористики, хто записав і надрукував легенди про нар. топоніміку Запорожжя, аналогів яким немає в ін. регіонах України. Що ж стосується топоніміки, то села, урочища та скелі, які відвідав Н., були затоплені водами Дніпрогесу. Цінність його записів полягає у вичерп. інформативності, документал. точності, глибокому наук.-істор. коментуванні. Важливі й фольклорні нотатки, здійснені Н. на Маріупольщині, зокрема в селі Ольгинка та його околицях (нині Волновас. р-н Донец. обл.). Записи Н. засвідчують, що Донеччина й Маріупольщина — автохтонні запороз. землі. Ім’ям Н. названо вулицю в Запоріжжі.

Завантажити статтю