Новікова Ольга Василівна

Прізвище, ім'я, по-батькові:: Новікова Ольга Василівна
Діяльність:: сценограф
Дата народження:: 19 трав. 1969

НО́ВІКОВА Ольга Василівна (19. 05. 1969, Київ) — сценограф, живописець, графік. Член НСХУ (1995). Закін. Нац. академію образотвор. мистецтва та архітектури (Київ, 1995; майстерня Д. Лідера). Від 1997 працює художником-постановником у Нац. центрі театр. мистецтва (Київ). Оформляє вистави (її ескізи декорацій та костюмів утворюють графічні чи живописні серії творів). Авторка сценографії та костюмів до вистав: «Чекаючи на Ґодо» С. Беккета (реж. А. Заманська, 1996), «Кола Айсі» Л. Чюпіс (реж. О. Шапаренко), «Action» C. Шепарда (реж. В. Марге, Франція; обидві — 2007), «Дикий мед у рік чорного півня» О. Миколайчука (реж. О. Шапаренко, 2011); костюмів до вистав: «Історія Отелло» Л. Іцелєва (реж. А. Канцедайло, 2011), «Безодня кличе безодню» О. Танюк (реж. С. Сукненко, 2015). Працювала як художник над проектом О. Танюк «Сон Лакшмі, що побачив Вішну у своєму сні, або Медитація на тему ігри Богів» (реж. М. Гринішин, 2019–20). Створює плакати, рисунки, олійні та акварел. живописні твори. Проте провід. для неї є графіка — акварелі, гуаші, туші, монотипії, а також книжк. ілюстрації. Осн. мотиви творів — настроєві пейзажі та натюрморти. У природі прагне віднайти ідеал і гармонію. Художниця розвиває реаліст. традиції живопису, а зміст. діапазон картин — від невибагл. до метафоричних. Її графічні твори вирізняються прискіпл. дослідж. предмета зображення, увагою до щонайменшого фрагмента. Стримана палітра вираз. силуетів персонажів та об’єктів надають певної декоративності творам. Н. експериментує з можливостями худож. матеріалів та технік, вільно використовує необхідні для задуму ефекти того чи ін. матеріалу, зокрема акварель покриває лаком, ефекти пастел. рисунка використовує в олій. живописі. Оформила зб. «Новітня французька п’єса» (2003), кн. «Кіноромани: українські письменники про улюблені фільми» С. Сукненка, зб. «Новітня сербська п’єса» (обидві — 2006), антологію сучас. біогр. драми «Таїна буття» (2015), зб. п’єс «Центрифуга» Я. Верещака (2018), кн. «Лесь Танюк: ренесансна енергія» (2020; усі — Київ). Учасниця всеукр. та респ. виставок від 1990. Персон. — у Києві (1990, 1999, 2011–13, 2017).

Додаткові відомості

Основні твори: серія робіт — до роману у віршах «Маруся Чурай» (1990) та драм. поеми «Сніг у Флоренції» (1992) Л. Костенко, драми-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки (1994–96), за укр. мотивами: «Вертеп» (1990), «Говорив Мирон…» (1991), «Недогода нашій бабці ні на печі, ні на лавці» (2014); «Напередодні свята» (1992); серія графіч. робіт до поеми «Орлеанська діва» Вольтера (1995); «Замріяний арлекін» (2015), «Півонії з маминого саду» (2000), «Літній пейзаж» (2010).