Новобогданівка
НОВОБОГДА́НІВКА — село Мелітопольського району Запорізької області. 2017 з Новобогданів. (підпорядк. села Першостепанівка, Привільне, Троїцьке та с-ще Відродження) й Старобогданів. (Михайлів. р-н) сільс. рад утвор. Новобогданів. сільс. об’єднану територ. громаду (198,43 км2, 5106 осіб). Н. знаходиться у пд. степ. зоні України. Площа 3,8 км2. За переписом насел. 2001, проживали 3656 осіб; станом на 2019 — 3210 осіб; переважно українці. Вузл. залізнична ст. Федорівка (за 746 км від ст. Київ-Пасажирський, 89 км від ст. Верхній Токмак І, 88 км від ст. Запоріжжя І, 24 км від ст. Мелітополь). Проходить автомобіл. шлях держ. значення Харків–Сімферополь–Алушта–Ялта. Побл. с. Троїцьке розкопано 10 курганів, у яких виявлено 89 поховань, зокрема доби бронзи (3–1 тис. до н. е.), скіф. і сармат. часів (4 та 2 ст. до н. е.) й кочовиків давньорус. періоду (10–12 ст.). Навколишні землі почали заселяти на поч. 1860-х рр. селяни з Полтав. та Черніг. губ. Пізніше оселилися вихідці з Курської й Орлов. губ. (Росія). За нар. переказами, перші мешканці отримали тут родючі землі, що називали Богом дані, звідси і пішла назва Старобогданівки (до 1930 — Богданівка) та Н. Здавна проживало й багато духоборів. Люди займалися землеробством, скотарством, ремеслами. 1872–74 прокладено ділянку Олександрівськ–Джанкой приват. Лозово-Севастоп. залізниці. Тер., що розташовувалася ближче до залізниці, раніше називали Новофедорівкою, а ту, що ближче до сучас. автомагістралі, — Н.; були також хутори, що виникли набагато пізніше, — Сергіївка (нині вул. 1-го Травня) та Садове (нині вул. Самоварова). У Н. розмовляли українською мовою, а в Новофедорівці — російською. Згодом ст. Федорівка (відкрита 1874) об’єднала поселення в одне с. Н. 1906 зведено цегл. церкву Різдва Пресвятої Богородиці, що збереглася донині. До 1920 село належало до Таврій., 1920–22 — Запоріз. (1920–21 — Олександрів.), 1923–25 — Катеринослав. губ.; водночас до 1923 — Мелітоп. пов. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–30 — у складі Мелітоп. округи; 1932–39 — Дніпроп., від 1939 — Запоріз. обл. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від 5 жовтня 1941 до 26 жовтня 1943 — під нім. окупацією. Під час відступу нацисти розстріляли 14 мешканців. У брат. могилі похов. 298 рад. воїнів-визволителів (встановлено пам’ятник). На фронтах 2-ї світової війни загинули понад 70 воїнів-земляків. 1984 засн. хор «Мрія» (від 1989 — нар.; кер. — В. Бондаревський). Двічі (2004 і 2005) тут були вибухи на артилер. складах. 2009 відкрито стелу пам’яті воїнів Міністерства надзвичай. ситуацій України С. Терешка, К. Ткаченка, М. Кура, які загинули під час сапер. робіт. Нині працюють колійна машинна станція, нафтобаза, елеватор; кілька с.-г. підприємств, що переважно займаються вирощуванням зерн. і тех. культур. У селі — опор. заклад заг. серед. освіти «Успіх», дитсадок; Будинок культури; амбулаторія заг. практики сімей. медицини. У Н. народився дослідник історії Запоріжжя, автор низки статей в ЕСУ А. Голдобін. Серед уродженців Троїцького — льотчик-випробувач, Герой України О. Галуненко, учасник 2-ї світової війни, Герой Радянського Союзу Ю. Гулін, лікар-морфолог В. Ткач.
Рекомендована література
- Воловник С. В., Крылов Н. В., Крылова А. Н. Мелитопольский район: прошлое и настоящее. 70 лет. Мелитополь, 2000;
- Курило-Кримчак І. П. Мій рідний край, моя Мелітопільщина: Мат., статті, док. З., 2006;
- Баша О. М., Кудусова Д. Л. та ін. Коли катом був голод: Голодомор 1932–1933-х років на Мелітопольщині. З., 2008.