Новодружеськ

Визначення і загальна характеристика

НОВОДРУ́ЖЕСЬК — місто Луганської області. 2020 у складі Лисичан. міськради зараховано до Лисичан. міської обʼєд­наної територіал. громади Сіверськодонец. р-ну. Н. знаходиться на правому березі р. Сіверський Донець, за 82 км від Луганська, 10 км від Лисичанська та 4 км від залізнич. станцій Рубіжне і Несвітевич на лінії Дебальцеве–Ку­пʼянськ. Площа 13,56 км². За пере­писом насел. 2001, проживали 9025 осіб (складає 80,8 % до 1989); станом на 1 січня 2020 — 6926 осіб; пере­важно українці та росіяни. Проходить автомагіс­траль Лисичанськ–Рубіжне. Істор. місцевості: Центр, с-ща Василівка, Гірник і Томашевка. На­прикінці 19 — на поч. 20 ст. на цих землях діяли дрібні шахти, що роз­робляли верх­ні пласти камʼяного вугі­л­ля. На пн. схилі балки Рубіжна працювала шахта «Дружеська». Шахтарі мешкали у селах Рубіжне та Приві­л­ля (нині обидва — міста). Пізніше більшість шахт закрили унаслідок виробле­н­ня верх. пластів або у звʼязку з госп. труднощами після воєн. дій 1918–20. На­прикінці 1920-х — на поч. 1930-х рр. Лисичан. геол.-розв. партія тресту «Луганськвуг­легеологія» виявила в р-ні ниніш. міста великі запаси вугі­л­ля. 1935 тут засн. робітн. с-ще, а до 1939 введено в екс­плуатацію шахту «Ново­дружеська» (1954–72 її очолював Герой Соц. Праці П. Капуста; нині у структурі ПАТ «Лисичанськвугі­л­ля»). Від 1938 — смт із сучас. на­звою, від 1963 — місто міського під­порядкува­н­ня. До 1938 — у складі Донец., від­тоді — Ворошиловгр. (1958–70 та від 1990 — Луган.) обл. Жит. за­знали сталін. ре­пресій. 1939 мешкали 4,7 тис. осіб. Від жовтня 1941 Н., як і Лисичанськ, став місцем тривалих боїв, адже Сіверським Дінцем проходила лінія фронту. Від 10 липня 1942 до 2 вересня 1943 — під нім. окупацією. 1960–75 також екс­плуатували шахту «Томашевська-Пів­ден­на». 1979 проживали 11 658 осіб. У Н. — 2 заг.-осв. школи, 3 дитсадки; Палац культури, б-ка, школа мистецтв; міська лікарня. 1996–2002 зведено собор св. князів Бориса і Гліба. Серед видат. уродженців — економіст В. Черевань та майстер нар. кераміки Д. Каганюк.

Літ.: Блидченко С. О. Лисичанск — колыбель Донбас­са. Лисичанск, 2010; Лисичанск. Люди и уголь. Лг., 2011.

Н. П. Лещінець

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю