Новоекономічне

Визначення і загальна характеристика

НОВОЕКОНОМІ́ЧНЕ  — селище міського типу Покровського (до 2016 — Красноармійського) району Донецької області. 2020 Новоекономічну селищну раду, до якої належали села Балаган, Миколаївка, Михайлівка, Разіне, Федорівка (до 2016 — Луначарське), зараховано до Гродів. селищ. об’єднаної територіал. громади. Н. знаходиться на р. Казенний Торець (притока Сіверського Дінця), у місці впадіння в неї малої р. Сінна, за 50 км від Донецька та 12 км від залізнич. ст. Покровськ. За переписом насел. 2001, проживали 3505 осіб (складає 96,3 % до 1989), з них рідною мовою назвали українську 9,12 %, рос. — 90,62 %; станом на 1 січня 2020 — 2843 особи. Обстежено значну кількість курганів бронз. віку. Засн. наприкінці 18 ст. під назвою Нове у межах Бахмут. пов. (до 1923). У 1796–1802 — у складі Новорос., 1802–1919 — Катеринослав. губ. Після появи 1831 тут т. зв. екон. селян поселення отримало сучасну назву. Водночас тривалий період неофіційно село називали Караковим. 1859 було 278 дворів, проживали 1862 особи; 1886 — відповідно 411 і 2350. Здавна мешканці займалися с. госп-вом і рибальством. Двічі на рік проводили ярмарки — Різдвяний та Казанський. За Всерос. переписом насел. 1897, кількість мешканців зросла до 3339 осіб. Наприкінці 19 ст. в балці Грузька ви­явили поклади кам’яного вугілля, після чого стали розвиватися селян. копальні та невеликі рудники, а пізніше збудовано великі шахти. 1908 було 583 двори, проживала 5521 особа. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1919–25 — у складі Донец. губ.; 1923–24 — Бахмут., 1924–30 — Артемів. округ; від 1932 — Донец. (1938–62 — Сталін.) обл.; 1923–34 — Гришин., 1934–38 — Постишев., від 1938 — Красноармій. р-нів. Жит. зазнали сталін. репресій. Від 19 жовтня 1941 до 7 вересня 1943 — під нім. окупацією. Відкрито 2 пам’ятники воїнам-визволителям. Від 1956 — смт. У рад. період засн. багатогалуз. госп-во, що переважно спеціалізувалося па птахівництві, а також м’ясо-молоч. тваринниц­тві та вирощуванні зерн. культур. Декілька десятиліть більшість жит. працюють на навколиш. вугіл. шахтах, зокрема й на «Капітальній» у м. Мирноград (до 2016 — Димитров). У Н. — заг.-осв. школа, дитсадок; Центр культури та дозвілля, б-ка; амбулаторія заг. практики сімей. медицини. Збереглися церква Різдва Пресвятої Богородиці, зведена 1905–11 у псевдовізантій. стилі; купец. (у рад. час облаштовано пошт. відділ.) і низка житл. будинків, споруджених наприкінці 19 — на поч. 20 ст. У 1930-х рр. на Пд. Сх. с-ща створ. Синян. водосховище (20 га). Від 2018 охороняють ландшафтні заказники місц. значення Приторський (166,3 га), Галина гірка (59 га) та Караковсь­кий (41 га). Встановлено пам’ятні знаки шахтарям, які загинули на виробництві, та воїнам-афганцям і ліквідаторам аварії на ЧАЕС. Серед видат. уродженців — історик О. Гудкова, лікар-стоматолог О. Павленко; актриса, засл. арт. УРСР А. Любенко; заслужений тренер України з баскетболу Л. Морозов.

Завантажити статтю