Новокатеринівське відслонення
НОВОКАТЕРИ́НІВСЬКЕ ВІДСЛО́НЕННЯ — геологічна пам’ятка природи загальнодержавного значення (від 1975). Знаходиться на лівому березі р. Кальміус (впадає в Азовське море), між смт Старобешеве та с. Новокатеринівка Кальміус. р-ну, що нині перебувають під контролем сепаратистів т. зв. Донец. нар. республіки. Площа 10 га. Пам’ятка є відслоненням осад. порід серпухів. ярусу нижнього карбону (старобешів. регіоярус). У нижній частині Н. в. розкривається потужна товща аркозових, слюдистих, дрібнозернистих, з нечітко вираженою косою та горизонт. верствуватістю пісковиків верхів самар. світи. Нижче пісковиків залягає вугіл. пласт склад. будови (0,75 м), що раніше розробляли для місц. потреб (нині вугілля не відслонюється). На пісковиках — прошарок глинистого темно-сірого алевроліту (1,8 м) та малопотуж. вугіл. пласт (0,4 м). Розріз завершує пачка алевролітів потуж. 11 м. Вище залягають відклади нижньої підсвіти кальміус. світи (новолюбів. горизонт). Два потуж. шари сірих вапняків D15н і D15в розділені 10-метр. пачкою аргілітів, до якої приурочені прошарки жовтого глинистого вапняку із залишками криноідей, коралів, брахіопод та ін. організмів. Вапняк D15н — пелітоморфний (12,5 м), вапняк D15в — дрібно-, грубозернистий (до 4 м). Вапняки добре витримані площею, але таке збільшення потужності, як у Н. в., пов’язане з рифовими фаціями. Вапняки містять численні рештки коралів, моховаток, конодонтів, брахіоподів (понад 40 видів), пелециподів, остракодів, гоніатитів, трилобітів, форамініфер, водоростей, строматолітів. Пам’ятка характеризує розріз нижнього карбону відкритого Донбасу. Відслонення має наук. значення, є стратотипом новолюбів. горизонту. За відкладами, що виходять на поверхню, можна визначити, що на початку кам’яновугіл. періоду море було порівняно глибоким (утворення вапняків), а пізніше, судячи з характеру осадків, мілке море чергувалося з низьким, зазвичай заболоченим, суходолом.
Рекомендована література
- Полєтаєв В. І. та ін. Стратотипи регіональних стратиграфічних підрозділів карбону і нижньої пермі Доно-Дніпровського прогину. К., 2011.