НО́МИС Матвій (справж. — Симонов Матвій Теренті­йович, псевд. — Білокопитенко Василь; 17(29). 11. 1823, с. Заріг Лубен. пов. Полтав. губ., нині Лубен. р-ну Полтав. обл. — 26. 12. 1900(08. 01. 1901), м. Лубни) — етно­граф, фольклорист, письмен­ник, культурний діяч. Батько Надії Матвіївни, дід Надії Костянтинівни Кибальчич. Навч. у Пере­яслав. духов. школі (нині Київ. обл., 1835–40), Полтав. гімназії (1840–44), закін. філос. факультет Університету св. Володимира у Києві зі ступ. канд. н. (1848). Учителював у Ніжин. (нині Черніг. обл.) і Немирів. (нині Вінн. обл.) г-зіях. Від 1855 служив чиновником у С.-Пе­тербурзі, Пскові (Росія), Катеринославі (нині Дні­про), Житомирі. Від 1873 — директор чол. гімназії, від 1877 — голова земства, мировий суддя в Лубнах. Друкуватися почав від 1858. Спів­­пра­цював із ж. «Рус­ская бесѣда», «Основа», «Кіевская старина». Разом із В. Білозерським і Д. Каменецьким керував друкарнею П. Куліша в С.-Пе­тербурзі, де ви­дано «Кобзарь» Т. Шевченка (1860). Гол. праця — «Украінські приказки, прислівъя и таке инше» (С.-Пе­тербург, 1864; пере­вид. 1928, 1985), що містить бл. 15 тис. записів. Частину матеріалів Н. викори­став із тогочас. укр. літ-ри, зокрема творів І. Котляревського, Г. Квітки-Основʼяненка, Є. Гребінки, М. Костомарова, Марка Вовчка. Збірку укладено не за алфавіт., а темат. принципом, при цьому вказано, кому належав запис, місцевість, де його було зафіксовано, а також наведено варіанти ін. регіонів; у її основу покладено зб. О. Марковича (бл. 50 тис. записів). Ви­да­н­ня охопило значну тер. — від Слобожанщини до Галичини. У ньому вперше зі­брано автор. фразеологізми Т. Шевченка. За оцінкою М. Грушевського, це перше науково зроблене ви­да­н­ня в укр. етно­графії, що пере­вершило ін. словʼян. збірки приказок («Зап. НТШ», 1901, т. 40). Цензурні купюри збірки видав М. Возняк («Зап. НТШ», 1909, т. 88). Н. також опублікував зб. «Разсказы» (К., 1900). За 5 р. до смерті він продав свій хутір і пожертвував значні суми на громад. справи, зокрема на НТШ.