Номіналізм

Визначення і загальна характеристика

НОМІНАЛІ́ЗМ (від лат. nomen — ім’я, слово) — метафізична теорія, яка стверджує, що існують лише конкретні речі, і заперечує існування загальних видів, властивостей та відношень. Протилежною до Н. є теорія реалізму. Дискусія щодо онтолог. статусу заг. сутностей має традиц. назву — проблема універсалій. На відміну від Н., реалізм доводить, що світ складається не лише з речей, що мають конкретне місце у часі та просторі, але й із заг. сутностей або універсалій, що можуть втілюватися необмежену кількість разів. Напр., на відміну від конкрет. кота, який має момент свого народження і смерті, на думку реалістів, існує кіт як вид, який представлений у світі в мільйонах котів. Цей заг. вид не має при­в’язки до часу — він уже втілювався у минулому і, найімовірніше, буде втілюватися у майбутньому. Упродовж історії було багато різновидів Н., але всіх їх об’єднує відкидання заг. сутностей. Хоча дискусія між реалістами та номіналістами, як і самі терміни — «реалізм» та «номіналізм», виникла в межах середньовіч. філософії, проте її ідейне коріння сягає Античності. Платона можна вважати першим реалістом. Він доводив, що конкретні речі є добрими, красивими чи справедливими, бо вони втілюють ідеї добра, краси й справедливості. Отже, за кожною ознакою речі, на його думку, була ідея. Коли конкретні речі є змінними й минущими, то ідеї є незмінними й вічними. Хоч Аристотель і відкинув платонів. теорію ідей, його вчення про матерію та форму показує, що форма є загальною і представлена у різних індивідуумах. Таким чином, аристотелів. метафізика — це також різновид реалізму. Номіналіст. метафізика розвивалася серед стоїків. Першим номіналістом можна вважати Хрісіппа. Він чітко заперечував існування заг. сутностей. У Середні віки, в 11–12 ст., під час тлумачення кн. «Категорії» Аристотеля виникло питання чи аристотелів. категорії, а також роди і види існують реально чи лише номінально. Одні філософи, як-от Ансельм Кентерберійський, твердили, що вони існують у дійсності або реально — тому їх було названо реалістами. Ін. мислителі, напр., Росцелін Комп’єнський, доводили, що в дійсності за ними нічого не стоїть — це всього лиш слова. На думку останнього заг. роди і види — це просто звуки, що вилітають із наших уст, коли ми їх промовляємо. Таку радикал. теорію важко підтвердити, адже заг. слова можуть бути і написані, і подумані. П’єр Абеляр більш ретельно проробив теорію Н. Для нього заг. роди і види — поняття, що можуть бути представлені у різних формах. При цьому він не полишив території Н., бо поняття — продукт нашого мислення. Найдовершенішу концепцію середньовіч. Н. розробив Вільям Оккам. Його Н. пов’язаний із більш заг. методол. принципами. Він доводить, що світ потрібно пояснювати якомога простіше. Якщо є дві теорії з однаковою пояснювал. силою, треба вибрати простішу з них. Цей принцип, відомий як «бритва Оккама», забороняє помножувати сутності, якщо для цього немає необхідності. На думку Вільяма Оккама, світ можна пояснити однаково добре, якщо відмовитися від реал. існування заг. понять. Але щоб запропоноване пояснення було задовільним, він мусив розробити дуже складну систему епістемології, логіки і філософії мови (див. Лінгвофілософія). Н. продовжує розвиватися і в сучас. філософії. Метафізики 20–21 ст. висунули кілька варіантів Н. Амер. філософ В. Квайн вважав, що у світі існують лише одиничні предмети: конкретні столи, хати, коти, люди. Те, що різні речі проявляють атрибутивну відповідність, тобто кілька речей мають однакові атрибути (ознаки), на його думку не є підставою, щоб приймати існування заг. сутностей. Напр., якщо конкретні столи є чорні, цього достатньо, щоб приймати чорний колір як універсалію. Це просто базовий факт, що вони чорні. Цей факт, так само як й ін. факти атрибутив. відповідності, не підлягають подальшому метафіз. аналізу. Таку версію Н. називають «строгий номіналізм». Подібні погляди сповіду­вали британ. філософи Г. Прайс і Д. Пірз. Ін. вирішенням проблеми універсалій є метамов. Н. Засн. цього напряму був нім. філософ Р. Карнап. Він доводив, що речення, де залучені абстрактні терміни, які реалісти розуміють як позначення універсалій — це речення про мову. Так, речення «Хоробрість — це чеснота», він переінтерпретовував як «“Хороб­рість” — це прикметник». Од- нією з проблем карнапів. аналізу була прив’язка до конкрет. мови. Щоб вирішити цю та ін. проблеми, амер. філософ В. Селларс розробив складний інструментарій для аналізу абстракт. термінів. Його рішення, попри свою складність, — один із найкращих варіантів тлумачення універсалій як суто мовного явища. Ще одним різновидом сучас. Н. є теорія тропів. Її обстоювали філософи Дж.-Ф. Стаут, Д.-К. Вільямс, К. Кемпбел та ін. Проте зародки теорії тропів можна помітити у філософів британ. емпіризму (Дж. Лок, Дж. Барклі, Д. Г’юм), а навіть раніше у схоластиці. Відповідно до цієї теорії, світ складається з індивід. речей, що мають власні ознаки — тропи. Хоча речі не мають спіл. ознак, тропи різних речей можуть поєднуватися між собою через подібність. Так, два столи є коричневими, коли вони подібні за кольором. При цьому ознака кольору кожного з них не є універсалією, бо належить суто конкрет. столу. Що цікаво, у найвідомішого середньовіч. номіналіста Вільяма Оккама можна помітити елементи всіх 3-х сучас. теорій: строгого й метамов. Н. та теорії тропів. В укр. філософії номіналіст. погляди сповідувала більшість проф. Києво-Могилян. академії у 17–18 ст.: Стефан Яворський, Інокентій Поповський, Платон Малиновський, Амвросій Дубневич. Вони доводили, що заг. терміни — утворення нашого розуму, що базується на дійсності (див. Можливість і дійсність). Людина пізнає різні речі, при цьому звертає увагу на одні ознаки і нехтує іншими. Внаслідок цього утворюється розмите поняття (conceptus confusus), що, попри свою невиразність, є загальним. Могилян. Н. виник під впливом відомих єзуїт. філософів того часу: Ф. Суареса, П. Уртадо де Мендоси й Р. Арріяґи. Номіналіст. концепція, представлена у творах єзуїтів і могилянців, близька за своїм вирішенням до сучас. теорії тропів.

Завантажити статтю