Немирович Іван Олексійович

НЕМИРО́ВИЧ Іван Олексійович (20. 02. 1928, Дніпропетровськ, нині Дніпро — 17. 06. 1986, Київ) — бандурист, письменник. Член СПУ (1962). Закін. Київський університет (1965). У 1953–56 — арт. Держ. капели бандуристів УРСР (Київ); 1956–59 — директор Будинків культури у Чорнобилі, Броварах (обидва — Київ. обл.); 1959–64 — заступник, згодом дир. респ. Будинку літераторів; від 1965 — у видавництві «Радянський письменник», ж. «Перець» (усі — Київ). Виступав як соліст-бандурист, брав активну участь у різних культурно-громад. заходах. У репертуарі — українські народні пісні, твори рад. та зарубіж. композиторів, а також пісні на власні слова. Автор зб. лірики та гумору «По шляхах-дорогах» (1956), «Дзвени, бандуро!» (1960), «Від щирого серця» (1983) та ін. Сатира й гумор Н. жанрово різні: письменник звер­тався до фейлетону, рецензії, жарту, пародії, монологу, епіграми тощо — зб. «Ой жаль, жаль» (1963), «Справжня посада» (1964), «Як Комар морякував» (1967), «Карапет під бубон» (1977), «Каліфи на годину» (1984) та ін. У гуморист. і сатир. віршах Н. прагнув не лише виробити в читачів крит. ставлення до виявлених недоліків, а й вказував на причини та обставини, які їх породжували. У романі «На білому коні» (1979), повісті «Березневе моє свято» (ввійшла до однойм. збірки повістей та оповідань, 1983) змальовував життя акторів. Для дітей видав зб. «Цілюща вода» (1964), «Грім — вірний друг» (1979) та ін., а також віршов. книгу «Хлопчик Лі Чень». Написав біогр.-докум. кн. «Олександр Білаш» (1979), «Взяв би я бандуру: Оповіді про сучасних кобзарів-бандуристів» (1986), а також «Одіссея Роберта Кендюка» (1987). Упорядник зб. «Веселим пером» (1973). Автор багатьох публікацій у періодиці, зокрема в ж. «Перець». Усі зазнач. твори опубл. у Києві.

Завантажити статтю