Немирович-Данченко Володимир Іванович
Визначення і загальна характеристика
НЕМИРО́ВИЧ-ДА́НЧЕНКО Володимир Іванович (11(23). 12. 1858, м. Озурґеті, Грузія — 25. 04. 1943, Москва) — режисер, письменник, драматург, театральний діяч, педагог. Народний артист СРСР (1936). Сталінcька премія (1942, 1943). Державні нагороди СРСР. Дитинство провів у Тифлісі (нині Тбілісі). Закін. 3 курси фіз.-мат. факультету Моск. університету (1879). З юнац. років цікавився театром, брав участь в аматор. виставах. 1877–98 був відомим театр. критиком (ж. «Будильник», «Артист», г. «Русский курьер», «Новости дня» та ін.; публікувався під псевд. Вл., Владь, Гобой, Никс и Кикс тощо). Перше оповідання Н.-Д. «На почтовой станции» було опубл. в «Русском курьере» (1881, 18 июня). 1891–1901 викладав у драм. відділ. Муз.-драм. училища Моск. філармон. товариства. Серед учнів — О. Кніппер-Чехова, І. Москвін, В. Мейєрхольд, М. Савицька, М. Роксанова та ін. Гол. справою життя Н.-Д. була реформа театру, наслідком якої стало створення 1898 разом із К. Станіславським Худож.-заг.-доступ. театру (від 1901 — Моск. худож. театр, від 1919 — МХАТ), де був дир. та одним із гол. реж. 1919 Н.-Д. заснував при МХАТі Муз. студію (від 1926 — Муз. театр його імені, від 1941 — Муз. театр ім. К. Станіславського та В. Немировича-Данченка). Н.-Д. завжди обстоював глибинні риси МХАТу як театру «живої людини»; у виставах намагався синтезувати 3 сприйняття (соц., психол., театр.); використовував репертуар як театру рос. класики, так і сучас. рад. драматургії; залучав до співпраці драматургів Л. Леонова, Вс. Іванова, О. Афіногенова, О. Корнійчука (на прохання Н.-Д. читав свою п’єсу «Платон Кречет» українською мовою). Н.-Д. був талановитим організатором театр. справи. Вирішуючи проблеми сьогодення, завжди дивився у майбутнє, був дуже чутливий до змін у громад. житті свого часу. У його теорію актор. мистецтва ввійшли поняття «другий план сценічного життя актора», «фізичне самопочуття», «зерно образу», що глибоко розроблялися під час репетицій. 1925–28 працював у Голлівуді (шт. Каліфорнія, США). Важливі сторінки життя Н.-Д. пов’яз. із садибою в с. Нескучне (нині Волновас. р-ну Донец. обл.), де 1887–1916 він проводив літо зі своєю сім’єю (дружина Катерина була дочкою відомого діяча просвіти М. Корфа, якому належала ця садиба; нині функціонує Немировича-Данченка В. І. та Корфа М. О. Меморіальний музей-садиба). Тут він написав низку творів: романи «На литературных хлебах» (1890; опубл. 1891), «Мгла» (опубл. 1894), повісті «Губернаторская ревизия» (опубл. 1896), «В степи» (1897; усі — Москва); п’єси «Последняя воля» (1888), «Новое дело» (1890), «Золото» (1895), «Цена жизни» (1896; Грибоєдов. премія, 1897, відмовився від премії на користь «Чайки» А. Чехова), «В мечтах» (1901). Автор кн. «Из прошлого» (2-е изд., 1938), «Театральное наследие» (т. 1–2, 1952–54), «Повести и пьесы» (1958), «Пьесы» (1962), «Избранные письма» (в 2-х т., 1979), «Рецензии. Очерки. Статьи. Интервью. Заметки: 1877–1942» (1980), «Рождение театра» (1989), «Творческое наследие» (в 4-х т., 2003; усі — Москва).
Додаткові відомості
- Основні вистави
- «Чайка» (1898), «Дядя Ваня» (1900) А. Чехова, «На дні» (1902), «Діти сонця» (1905) М. Горького, «Ревізор» М. Гоголя (1908; усі — разом із К. Станіславським), «Юлій Цезар» В. Шекспіра (1903), «Іванов» (1904), «Три сестри» (1940) А. Чехова, «Брати Карамазови» за Ф. Достоєвським (1910), «Катерина Ізмайлова» Д. Шостаковича (1934), «Любов Ярова» К. Треньова (1936), «Анна Кареніна» за Л. Толстим (1937), «В бурю» Т. Хрєнникова (1939), «Кремлівські куранти» М. Погодіна (1942).