НЕМИРО́ВИЧ-ДА́НЧЕНКО Володимир Іванович (11(23). 12. 1858, м. Озурґеті, Грузія — 25. 04. 1943, Москва) — режисер, письмен­ник, драматург, театральний діяч, педагог. Народний артист СРСР (1936). Сталінcька премія (1942, 1943). Державні нагороди СРСР. Дитинство провів у Тифлісі (нині Тбілісі). Закін. 3 курси фіз.-мат. факультету Моск. університету (1879). З юнац. років цікавився театром, брав участь в аматор. ви­ставах. 1877–98 був ві­домим театр. критиком (ж. «Будильник», «Артист», г. «Рус­ский курьер», «Новости дня» та ін.; публікувався під псевд. Вл., Владь, Гобой, Никс и Кикс тощо). Перше оповіда­н­ня Н.-Д. «На почтовой станции» було опубл. в «Рус­ском курьере» (1881, 18 июня). 1891–1901 викладав у драм. від­діл. Муз.-драм. училища Моск. філармон. товариства. Серед учнів — О. Кніп­пер-Чехова, І. Москвін, В. Мейєрхольд, М. Савицька, М. Роксанова та ін. Гол. справою життя Н.-Д. була реформа театру, наслідком якої стало створе­н­ня 1898 разом із К. Станіславським Худож.-заг.-до­ступ. театру (від 1901 — Моск. худож. театр, від 1919 — МХАТ), де був дир. та одним із гол. реж. 1919 Н.-Д. заснував при МХАТі Муз. студію (від 1926 — Муз. театр його імені, від 1941 — Муз. театр ім. К. Станіславського та В. Немировича-Данченка). Н.-Д. зав­жди об­стоював глибин­ні риси МХАТу як театру «живої людини»; у ви­ставах намагався синтезувати 3 сприйня­т­тя (соц., психол., театр.); використовував репертуар як театру рос. класики, так і сучас. рад. драматургії; залучав до спів­праці драматургів Л. Леонова, Вс. Іванова, О. Афіногенова, О. Корнійчука (на проха­н­ня Н.-Д. читав свою пʼєсу «Платон Кречет» українською мовою). Н.-Д. був талановитим організатором театр. справи. Вирішуючи про­блеми сьогоде­н­ня, завжди дивився у майбутнє, був дуже чутливий до змін у громад. житті свого часу. У його теорію актор. мистецтва вві­йшли поня­т­тя «другий план сценічного життя актора», «фізичне самопочу­т­тя», «зерно образу», що глибоко роз­роблялися під час репетицій. 1925–28 працював у Гол­лівуді (шт. Каліфорнія, США). Важливі сторінки життя Н.-Д. повʼяз. із садибою в с. Нескучне (нині Волновас. р-ну Донец. обл.), де 1887–1916 він проводив літо зі своєю сімʼєю (дружина Катерина була доч­кою ві­домого діяча просвіти М. Корфа, якому належала ця садиба; нині функціонує Немировича-Данченка В. І. та Корфа М. О. Меморіальний музей-садиба). Тут він написав низку творів: романи «На литератур­ных хлебах» (1890; опубл. 1891), «Мгла» (опубл. 1894), повісті «Губернаторская ревизия» (опубл. 1896), «В степи» (1897; усі — Мос­ква); пʼєси «Последняя воля» (1888), «Новое дело» (1890), «Золото» (1895), «Цена жизни» (1896; Грибоєдов. премія, 1897, від­мовився від премії на користь «Чайки» А. Чехова), «В мечтах» (1901). Автор кн. «Из прошлого» (2-е изд., 1938), «Театральное наследие» (т. 1–2, 1952–54), «Повести и пье­сы» (1958), «Пьесы» (1962), «Из­­бран­ные письма» (в 2-х т., 1979), «Рецензии. Очерки. Статьи. Ин­тервью. Заметки: 1877–1942» (1980), «Рождение театра» (1989), «Творческое наследие» (в 4-х т., 2003; усі — Мос­ква).