Немовичі

НЕМО́ВИЧІ — село Сарненського ра­йону Рівненської області. 2017 Немовиц. (окрім с. Н., під­порядк. с-ще з однойм. на­звою, села Гута-Пере­йма та Катеринівка), Зносиц. і Тин­нен. сільс. ради зараховано до Немовиц. сільс. обʼ­єд­наної територіал. громади (278,08 км², 11 232 особи). Н. знаходяться на лівому березі р. Случ (притока Горині, бас. Дні­пра), за 120 км від обл. центру, 10 км від райцентру та 5 км від ст. Немовичі (в однойм. с-щі). Протікає також Язвинка з притокою Руденка. Площа 4,7 км². За пере­писом насел. 2001, проживали 3198 осіб; станом на 2019 — 3244 особи; пере­важно українці. За понад 1 км від Н. виявлено 17 давньорус. курганів, про що за­значав історик В. Антонович («Археологическая карта Волынской губернии» // «Тр. ХI археол. съезда в Киеве, 1889 год», Москва, 1901, т. 1). Існує низка нар. версій щодо походже­н­ня назви: від німого старости, при якому віча проходили «на німо», тобто без суперечок; від німого панського кучера, якому тут за вірну службу звели житло та ін. Вперше Н. згадуються у писем. джерелах 1533 як село, що належало до Степан. замку. Навколиш. землями володів князь Ю. Гольшанський-Дубровицький. Побл. Н. знаходився т. зв. Чорний шлях, яким часто проходили татар. загони. За Люблін. унією 1569 ві­ді­йшли від Великого князівства Литовського до Польщі. 1629 було 59 дворів. Жит. брали участь у селян.-козац. пов­стан­ні на чолі з С. Наливайком, Визв. вій­ні під проводом Б. Хмельницького та гайдамац. русі. Після 2-го поділу Польщі 1793 — у складі Рос. імперії. Від­тоді — село, волос. центр Рівнен. пов. Волин. губ. 1884 було 147 дворів, проживали 1187 осіб, функціонували школа, православна церква, катол. каплиця, працював винокур. завод. На поч. 20 ст. — 239 дворів і 1411 жит. (з них 100 юдеїв і 3 католики). 1911 мешкали 1820 осіб. Тоді ж у Н. був водяний млин (потуж. 12 тис. пудів на рік). 1916 побл. села під час 1-ї світової вій­ни проходила лінія фронту. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Від­тоді — під польс. владою. 1920–39 — центр ґміни. 1921–30 — село Поліс., 1931–39 — Волин. воє­вод­ств; 1921–40 — Сарнен. пов. У вересні 1939 сюди уві­йшли рад. війська. Від 1939 — у складі Рівнен. обл.; від 1940 — Сарнен. р-ну. Жит. за­знали сталін. ре­пресій. Від липня 1941 до січня 1944 — під нім. окупацією. Нацисти всі євр. сімʼї (55 осіб) помістили у Сарнен. ґетто, де 28 серпня 1942 організували масові вбивства. Діяло рад. під­пі­л­ля. На фронтах 2-ї світової вій­ни загинули 67 рад. воїнів-земляків. Жертвами 2-ї світової вій­ни стали 154 місц. цивіл. особи (окрім євреїв). До серед. 1950-х рр. вели збройну боротьбу загони ОУН–УПА. Нині працює під­приємство «Журавушка», що спеціалізується на птахівництві та виробництві яєць. У Н. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, філія Сарнен. дит. муз. школи, б-ка; амбулаторія заг. практики сімей. медицини. Памʼятка архітектури місц. значе­н­ня — церква св. Параскеви (1881). Серед видат. уродженців — лікар-імунолог, патофізіолог П. Марчук, педагог З. Мазур, радіофізик Я. Кишенко, фахівець у галузі звʼязку Ф. Наконечний; майстриня нар. декор. роз­пису М. Гусак; церк. діяч Феодор (О. Гаюн). З Н. повʼязані життя та діяльність журналіста, педагога, графіка П. Зінченка.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю