НЕМОШКАЛЕ́НКО Володимир Володимирович (26. 03. 1933, м. Сталін­град, нині Волго­град, РФ — 25. 06. 2002, Київ) — фахівець у галузі спектро­скопії твердого тіла та електрон­ної структури речовини. Доктор фізико-математичних наук (1970), професор (1971), академік НАНУ (1982). Заслужений діяч науки і техніки України (1991). Держ. премії СРСР (1985), УРСР (1980), РРФСР (1989) та України (1992, 2002) у галузі н. і т., премії ім. К. Синельникова АН УРСР (1977), ім. М. Барабашова АНУ (1992) й ім. Г. Курдюмова НАНУ (1999). Орден князя Яро­слава Мудрого 5-го ступ. (1997). Закін. Київ. політех. ін­ститут (1956). Від­тоді працював в Ін­ституті металофізики НАНУ (Київ): 1963–71 — зав. лаб. спектро­скопії твердого тіла, 1971–2002 — завідувач від­ділу рентґено­спектрал. дослідж., водночас 1973–89 — 1-й заст. дир., 1989–2002 — директор За сумісн. 1960–71 — у Президії АН УРСР: 1960–63 — вчений секр. Від­діл. фіз.-мат. наук, 1963 — за­ступник Гол. вченого секр., 1963–67 — за­ступник нач., 1967–71 — нач. наук.-організац. від­ділу. Був гол. ред. журналів «Метал­лофизика и новейшие технологии» (1994–2002) й «Успехи физики метал­лов» (2000–02). Роз­винув і по­глибив уявле­н­ня про зонну структуру металів, стопів і сполук; встановив залежність структури спектру валент. фото­електронів від спів­від­ноше­н­ня їхніх пере­різів фотоіонізації, виявив локалізов. стани та резонансні рівні у стопах пере­хід. металів; дослідив частинки місяч. ґрунту, виявив явище неокиснюваності ультрадис­перс. форм простих речовин, що містяться на поверх­ні косміч. тіл; зробив знач. внесок у роз­робле­н­ня центр. про­блеми фізики конденсов. стану, повʼя­заної з екс­перим. дослідж. елементар. збуджень електрон. під­системи у кри­сталах; роз­робив фіз. засади створе­н­ня нових унікал. матеріалів й одержав нові аморфні та високотемпературні над­провід­ні матеріали з особливими властивостями і спец. вироби з них, що ді­стали практ. за­стосува­н­ня. На фасаді Ін­ституту металофізики НАНУ йому встановлено бронз. мемор. дошку з барельєфом.