НЕ́МЧЕНКО Дмитро Олексі­йович (20. 11. 1920, с. Василівка, нині Полтав. р-ну Полтав. обл. — 01. 10. 2006, Він­ниця) — диригент, композитор. Батько О. Немченка. Заслужений працівник культури УРСР (1981), засл. діяч мистецтв Кабардино-Балкар. АРСР (1972). Учасник 2-ї світової вій­ни. Бо­йові нагороди. Закін. Київську консерваторію (1963; кл. О. Шреєр-Ткаченко). 1946–63 — арт. оркестру, диригент Рівнен. укр. муз.-драм. театру; 1963–95 — зав. муз. частини, диригент Вінн. укр. муз.-драм. театру ім. М. Садовського. Здійснив муз. оформле­н­ня ви­став: «Сині роси» (1966), «На сьомому небі» (1968), «Тил» (1977), «І від­летимо з вітрами» (1979) М. Зарудного, «Люди не ангели» (1967), «Гіркий хліб істини» (1971) Й. Стадника. Н. — автор музики до ви­став: «Кавказьке крейдяне коло» Б. Брехта (1967), «Старий» М. Горького (1968), «Трибунал» А. Мака­йонка (1971), «Украли кодекс» О. Петрашкевича (1979), «Третя патетична» М. Погодіна, «Лицарів не судять» Ю. Бедзика (обидві — 1980), «Шиндай» І. Афанасьєва (1987), «Маруся Чурай» за Л. Костенко (2000). У твор. доробку композитора — хори «Все йде, все минає» (сл. Т. Шевченка), «Красо України, Подо­л­ля!» (сл. Лесі Українки), «Ідуть дощі...» (сл. М. Коцюбинського), романс «Чого зʼявляєшся мені у сні...» (сл. І. Франка), «Пісня про Рівне», «Пісня про Він­ницю» та ін.