Ненадкевич Костянтин Автономович

Визначення і загальна характеристика

НЕНАДКЕ́ВИЧ Костянтин Автономович (21. 05(02. 06). 1880, с. Кашівка Ковел. пов. Волин. губ., нині Ковел. р-ну Волин. обл. — 19. 06. 1963, Москва) — геохімік, мінералог. Доктор геолого-мінералогічних наук (1935, без захисту дис.), професор (1950), член-кореспондент АН СРСР (1946). Сталінcька премія (1948). Державні нагороди СРСР. Закін. природн. від­діле­н­ня фіз.-мат. факультету Моск. університету (1902; у студент. роки був учнем В. Вернадського, протягом 4-х р. працював у його лаб.). Навч. у Катеринослав. гірн. училищі (нині Дні­про; 1902–03) і С.-Пе­тербур. гірн. ін­ституті (1903–05; від­тоді 12 р. числився студентом, однак формально студії не завершив). Від 1905 на за­проше­н­ня В. Вернадського став спів­роб. Геол. музею С.-Пе­тербур. АН. Водночас брав участь у низці екс­педицій, зокрема у Фінляндії, Польщі, на тер. Кавказу, Серед. і Центр. Азії, Туви, Алтаю, у бас. оз. Байкал. 1908–10 і 1912 дослідив Тюямуюн. урано-ванадієве родовище, де вперше на тер. Росії видобуто радій. У цей період від­крив мінерал тюямуніт. Від 1916 за доруче­н­ням С.-Пе­тербур. АН здійснював пошук і роз­відку вісмут. руд, став спів­­організатором Іркут. і Читин. (обидва — Росія) лаб. з пере­робле­н­ня виплавленого вісмуту на фармацевт. препарати; одночасно досліджував содові озера Забайка­л­ля, унаслідок чого роз­почато пром. екс­плуатацію Доронен. содового озера. За сумісн. 1921–22 — зав. Читин. золотоплавил. лаб. і проф. мінералогії та кри­стало­графії Читин. ІНО. Від 1923 — у Мінералог. ін­ституті АН СРСР (очолював геохім. лаб.); від 1931 — у Геохім. ін­ституті АН СРСР; за сумісництвом 1926–32 — науковий спів­робітник Держ. радієвого ін­ституту (усі — Ленін­град, нині С.-Пе­тербург). У серед. 1920-х рр. провадив геохім. дослідж. у р-ні Вайгач (нині Архангел. обл.), на Кольс. п-ові й у Карелії (усі — РФ); 1930 — чл. комплекс. наук. екс­педиції АН СРСР у Монголії. 1926 першим ви­значив хім. склад карел. уранітів за від­ноше­н­ням вмісту свинцю до вмісту урану, встановив абсолют. геол. вік Землі. 1935–53 — зав. лаб. спец. дослідж. Геол. ін­ституту АН СРСР; 1954–57 — зав. однойм. лаб. Ін­ституту мінералогії, геохімії та кри­сталохімії рідкіс. металів АН СРСР (обидва — Москва). 1940 був від­командирований на пошуки уран. родовищ у Серед. Азії; під час 2-ї світової вій­ни ви­вчав ванадієві руди Казах­стану та золоті рудники Киргиз­стану. 1955 на його честь на­звали мінерал ненадкевичит і суміш уран. мінералів ненадкевіт.

Пр.: Материалы к по­знанию химического со­става минералов Рос­сии: О тетрадимите из рус­ских золотых месторождений. Молибденовые блески // Тр. Геол. музея Император. АН. 1907. Т. 1, вып. 4; Туранит и алаит, два новых ва­надиевых минерала // Изв. Император. АН. 1909. № 3; Обследование золоторудного ра­йона в верховьях р. Сарелы Юса в Ачинско-Минусинском горном округе // Изв. Геол. комітета. 1917. Т. 36, № 1; К во­просу о содовой промыш­лен­ности в СССР (Доронинское содовое озеро) // ЖПХ. 1924. Т. 1, вып. 3–4; О химическом со­ставе уранинитов Карелии и отношении в них свинца к урану // Изв. АН СССР. 1926. Т. 20, № 9; Электро­колориметрический метод определения малых количеств марганца // Докл. АН СССР. 1931. № 6; Электролити­чес­кий метод разделения никеля и кобальта // Там само. 1945. Т. 49, № 1; Весовой и электролитический методы разделения и определения никеля и кобальта из цианистых комплексов // ЖАНХ. 1946. № 2 (спів­­авт.).

Літ.: Борнеман И. Д. Кон­стантин Авто­номович Ненадкевич [Некролог] // Изв. АН СССР. Сер. геол. 1964. № 4.

Д. Є. Макаренко, Д. С. Черниш

Завантажити статтю