Неогеґельянство

НЕОГЕҐЕЛЬЯ́НСТВО — напрям у філософії кінця 19 — початку 20 століття. Його представники намагалися сконструювати цілісну світоглядну систему, спираючись на переосмислення філософії нім. вченого поч. 19 ст. Ґ. Геґеля. У Великій Британії та США інтерес до Н. сформувався лише у 1870–80-х рр., на відміну від Німеччини, Франції, Італії та Рос. імперії, де на той час він вже згас. Досить складно відділити британ. та амер. ортодоксал. геґельянство від негеґельян. інтерпретацій, які пронизували філос. напрями, що виникали у новому соц. та теор. контексті. Осн. представниками Н. у Великій Британії були Ф. Бредлі, Б. Бозанкет, Дж. Мак-Таґґарт, Р. Коллінґвуд, Е. Керд. Прагнучи подолати однобічність англ. позитивізму, неогеґельянці вбачали у вченні Ґ. Геґеля теор. форму християнства. На їхню думку, діалектич. метод дозволяє сягнути справж. реальності, долаючи світ емпірич. явищ. Неогеґельянці вважали, що геґелів. вчення про Абсолют має бути поєднане з утвердженням метафіз. цінності та самобутності індивіда. Відповідно до геґелів. феноменології духа, неогеґельянці констатували наявність стадій розвитку людського досвіду. Один із найвпливовіших представників Н. абсолют. ідеаліст Ф. Бредлі вважав, що Абсолют або Вища Реальність розкривається не у ціліс. системі понять, як це вважав Ґ. Геґель, а у всеохоп. доконцептуал. безпосеред. досвіді. У суворому сенсі слова, Абсолют є непізнаваним. Він містить також і відмінності, зокрема добро і зло. Різниця між добром та злом полягає у ступені їхнього існування, позаяк деякі феномени є менш цілісними, вони є фрагментар. аспектами існування. Проте сам Абсолют стоїть осторонь і добра, і зла, його осягнення виключає також і реліг. аспект. Абсолют не є персонал. Богом, він є Вищою Реальністю. Людські душі є цілісностями як прояви цілісності Абсолюта. Відомий амер.-британ. поет Т.-С. Еліот у доктор. дис., присвяченій абсолют. ідеалізму Ф. Бредлі, відзначав, що той наслідував ідею Ґ. Ляйбніца про душу як цілісну самосвідому монаду. Самосвідомість є універсал. цілісністю у конкрет. формі, що об’єднує разом множину абстракт. особливих якостей. Дж. Мак-Таґґарт, спираючись на поняття геґелів. абсолют. ідеї, вважав, що здатність апріор. мислення схоплювати природу остаточ. реальності надає підґрунтя його новому поняттю Абсолюту. На його думку, світ складається з нічого іншого як душ, кожна з яких за посередництвом любові співвідноситься з однією, або більшою кількістю ін. душ, що є безсмертними та реінкарнують. Т. Ґрін вважав, що пізнання ми повинні починати із фактів свідомості та самосвідомості, що підтверджують реальність існування. Аналізуючи й синтезуючи відносини у свідомості, ми починаємо розрізняти «Я» та різноманітні елементи об’єктів, які ми утримуємо разом в єдиному акті сприйняття. Об’єкт, або зміст, або знання, — тобто реальність — це інтелігібельна ідеал. реальність, система співвідношення думок, духов. космос, вічна самосвідомість, що є цілісністю. Те, чим для Бога є світ, що існує вічно, — для людини є світом, що перебуває у становленні. Ціліс. світ у людському досвіді поступово розкривається Богом. У США Н. В. Гарріса було до певної міри продовженням дослідж. британ. геґельянців, а Н. Б. Боуна та Дж. Ройса еволюціонувало до персоналізму. У Нідерландах Ґ. Болланд популяризував вчення Ґ. Геґеля й проголосив про кінець неокантіанства й повернення до філософії нім. вченого. В Італії представниками Н. були Б. Кроче та Дж. Джентіле. Вони не поділяли ідей матеріалізму та позитивізму К. Маркса, тому вони бажали відродити ідеалізм у формі Н. Б. Кроче підкреслював об’єктивізм, раціоналізм та етич. аспект своїх негеґельян. поглядів. Дж. Джентіле, навпаки, розвивав суб’єктивіст. та ірраціоналіст. тенденції, що приводили його до релятивізму у філософії. У Німеччині в 19 ст. переважав інтерес до неокантіанства, ідеями геґелів. філософії цікавилися значно менше, зокрема В. Дільтей та Р. Кронер. Н. було реакцією на формалізм неокантіан. гносеології. З. Кронер намагався відновити геґельянство, розробляючи проблему співвідношення раціонального та ірраціонального. У Франції неогеґельянцями були А. Кожев, який вплинув на філософію Ж.-П. Сартра, М. Мерло-Понті, Р. Арона та Ж. Іпполіт. Загалом, Н. як незалеж. напрям філософії завершився наприкінці 1930-х рр. Неогеґельян. тенденції тим чи ін. чином проявляються у сучас. зх. філософії та соціології. В Україні філософію Ґ. Геґеля популяризували В. Шинкарук і М. Булатов.

Розмір шрифту

Неогеґельянство

Рекомендована література

Інформація про статтю