Неоготика

НЕОГО́ТИКА  — стилістичний напрям в архітектурі, особливо широко розповсюджений в країнах Європи в період історичних стилів на межі 19–20 ст. Н. разом з неоросійським стилем і раціоналістич. напрямом належить до групи т. зв. неакадемічних — романтич. стилів. Виникнення Н. пов’язано з революціями в Європі від кін. 18 до серед. 19 ст. У неоготич. сакрал. арх-рі прагнули всебічно відобразити ідеали християнства. Для цього періоду характерне повернення до традиц. моралі, що означало відродження релігійності та посилення католицизму. Потрібно зауважити, що готич. стиль ніколи пов­ністю не зникав: у кожній європ. країні є готичні споруди, зведені в 16, 17 або 18 ст., однак саме в 19 ст. відбулося справжнє відродження готики. На думку нім. філософа Г. Гегеля, це був стиль, форми якого гармонійно поєднувалися з духом християн. релігії. Буд-во костелів у готич. стилі стало повсюдним. Найбільшу кількість неоготич. храмів спорудили в Англії. Англ. архітектор 1-ї пол. 19 ст. О. П’юджин стверджував, що архітектура зі справи смаку стала проблемою соц. моралі. Разом з Ч. Баррі він у неоготич. стилі перебудував Вестмінстер. палац у Лондоні після пожежі 1834. О. П’юджин спроектував кілька сотень і побудував кілька десятків неоготич. храмів, зокрема й собори св. Чеда у Бірмінґамі (1839–41), св. Варнави у Ноттінґамі (1841–44), св. Георгія архієпархії Саутуарка (1848). Ці будівлі не були простим повторенням середньовіч. храмів. Як політ. консерватизм того часу використовував рац. методи для доведення цілком іррац. проблем, так О. П’юджин створював свої споруди, раціоналізуючи й модернізуючи взірці стародав. архітектури. На його думку, сакрал. архітектура сьогодення повинна бути позбавлена особливостей, непотрібних, щоб зробити її цілком цілеспрямованою, а використання стрільчатих форм і вертикал. ліній також має очевидне символічне виразне призначення. Узагальнення та спрощення готики розвивалося й набувало широких масштабів, що призвело до нової варіації прояву цього стилю, у ній окремі форми, характерні для готики, були монументалізовані й стали основою для форми всієї будівлі. Храми, побудовані з мотивом високого готич. даху, сформували структуру взаємопрониклих загострених склепінь, що продовжені до основи будівлі. Динаміка й експресія гострої стрільчастої арки знайшли продовження в параболіч. дугах, що часто використовують у формуванні сакрал. простору. Вежі або підпірні арки також збільшили до монум. розмірів. Наприкінці 19 — на поч. 20 ст. активно розвивалася й тенденція до декорування житл. будівель готич. елементами. У прибутк. будинках конструктив. принцип розподілу навантаження від склепінь на колони, характерний для готики, був втрачений, зате в декоруванні фасадів широко використовували стрільчасті арки, декор. аркбутани та контрфорси, готичні розетки, декор. нервюри, перспективні та прикрашені скульптурою тимпани. У неоготич. арх-рі широко використовували декорування, що збільшило можливість вираження склад. семантич. значень через декор фасадів. На території України Н. була одним із перших неостилів, який співіснував з класицизмом і сприймався сучасниками як романтичне протиставлення класицизму. У неоготич. стилі повсюдно традиційно будували храми, лікарні, б-ки, особняки та прибутк. будинки. А в інтер’єрах неоготич. стиль часто використовували для оформлення б-к, кабінетів, іноді віталень. Серед найвизначніших укр. неоготич. будівель, що збереглися донині, — палаци М. Воронцова у м. Алупка АР Крим (1828–46, арх. Е. Блор), З. Бржо­зовського в Одесі (т. зв. Шахський; 1851–52, Ф. Гонсіоровський), костел св. Миколая на вул. Велика Васильківська, № 75 (1899–1909, С. Воловський і В. Городецький), прибутк. будинок Ікскюль-Гільденбандов на вул. Шовковична, № 19 (1901–02, М. Вишневський) у Києві.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю