Неоконсерватизм

НЕОКОНСЕРВАТИ́ЗМ (від нео... і консе­рватизм) — ідейно-політична течія, що ви­значає урядову політику та політичний курс провід­них країн Заходу, починаючи від другої половини 1970-х pоків (на­приклад, «рейґаноміка», «тетчеризм»). Як ідеологія Н. по­ставив під сумнів діючу кілька десятиріч кейнсіан. політику, а також саму діяльність «соціальної держави», зробив спробу подолати етатистський під­хід лібер.-реформіст. політиків до роз­шире­н­ня держ. регулюва­н­ня соц.-екон. життя. В основу екон. курсу було покладено монетарист. модель Чиказ. школи (М. Фрідман, М. Фел­стайн), а також т. зв. економіку ринку (Дж. Ґілдер, Ф. фон Гайєк), які орієнтували на звільне­н­ня приват. бізнесу від надмір. держ. втруча­н­ня, всебічне стимулюва­н­ня ринк. від­носин, приват. під­приємництва. Кредо «нового консе­рватизму» в економіці — заміна реформіст. моделі роз­витку монетарист. моде­л­лю, орієнтованою на звільне­н­ня приват. капіталу від надмір. держ. втруча­н­ня, всебічне стимулюва­н­ня ринк. від­носин, приват. під­приємництва. У соц. сфері ліберал.-реформіст. курс по­ступився місцем «економічному реалізму», скорочен­ню зро­ста­н­ня соц. витрат, пере­несен­ню їх у приват. сектор. У політ. сфері Н. характеризується неоконсерват. пере­орієнтацією щодо про­блем політичної влади, демократії, політ. участі, функцій і прерогатив держави, бюрократії в напрямі посиле­н­ня елітар. тенденцій і антибюрократ. на­строїв. Ставиться зав­да­н­ня функціонал. посиле­н­ня політичної системи, пошуку ідей більш ефектив. влади, зміцне­н­ня закон­ності й порядку, традиц. морал.-політ. цін­ностей через роз­виток ін­ститутів громадянського су­спільства та збалансованість від­носин су­спільства з природою. Набу­т­тя Н. у короткі терміни статусу впливової політ.-ідеол. доктрини певною мірою повʼязано з тим, що його під­тримала досить широка соц. база. Н. спрямований на від­стоюва­н­ня традиц. звичаїв та цін­ностей, нац., реліг., культур., гуманістичних. Н. вважає за необхідне створе­н­ня нової сусп. філософії, що по­єд­нувала б осн. цін­ності лібералізму і від­повід­ала б сучас. реаліям роз­витку су­спільства. Успіх Н. повʼязаний з тим, що він виявився досить ефективним у багатьох аспектах: у низці країн вдалося приборкати інфляцію, зменшити без­робі­т­тя, стимулювати ділову активність, ліквідувати збитк. галузі промисловості. Він надав людям зро­зумілу форму взаємовід­носин, узгодивши рац. ставле­н­ня до дійсності з морал. принципами. Неоконсе­рватив. курс синтезував у своїй ідей. основі не лише досягне­н­ня консе­рватизму, а й гуманіст. уявле­н­ня лібералізму, соціалізму й низки ін. соц.-політ. вчень. Від­штовхуючись від ідейно-теор. бази Н., сучасні неоконсерватори шукають серед. шлях між де­структивністю не­приборканої ринк. стихії та неефектив. держ. регламентацією всіх сфер сусп. життя. У більшості країн Заходу Н. ви­ступає як могутня інтелектуал. сила. Прихильники політ. позицій, що втілюють у собі за­значені риси, обʼ­єд­нуються в консе­рвативні партії. Найбільші з них — Консе­рвативна партія Великої Британії (виникла 1867), Консе­рвативна партія Данії (1916) та ін. Зна­н­ня сутності й осн. рис Н. сприяє кращому ро­зумін­ню європ. і світ. політ. процесів, деяких заг. цивілізац. закономірностей роз­витку сучас. су­спільства та необхід. структур. змін у ньому.

Завантажити статтю