Неологізм

Визначення і загальна характеристика

НЕОЛОГІ́ЗМ (від нео... і ...логізм) — слово, а також його окреме значення, вислів, що з’явилися в мові на певному етапі її розвитку (загальномовні) або були вжиті тільки в якомусь акті мовлення, тексті чи мові певного автора (стилістичні, або індивідуально-авторські). Мовці звичайно усвідомлюють новизну Н., але сама його суть визначається насамперед часом його появи в мові, а не стиліст. забарвленням (певні Н. можуть не сприйматися як такі: напр., назви багатьох лікар. препаратів для нефахівців). Н. — категорія історично змінна. Постаючи як частина пасив. словника, вони можуть згодом або переходити до сфери актив. слововжитку, або ж зникати (час їхнього пов­ноправного існування може становити всього кілька років: Н. 1990-х рр. купонокарбованець, КСП — колективне с.-г. підприємство вже стали історизмами). Н.-слова поділяють на власне лексичні й лексико-семант., або неосемантизми («комп’ютерний вірус», «пакет пропозицій, програм»). Н. використовують, з одного боку, для номінації нових чи ще не названих понять, реалій, а з другого, — для заміни поперед. найменувань новими, зумовленої різними чинниками — тенденцією до мовної економії, уніфікації номінатив. моделей, виразнішого, точнішого найменування, експресивно-стиліст. оновлення, з причин соц.-політ., пурист., евфеміст. характеру та ін., напр.: соціалка замість соціальна сфера, комп замість комп’ютер, нардеп замість народний депутат, людина з особливими потребами замість інвалід. Потреба у власне номінатив. Н. постає особливо гостро, з одного боку, в періоди бурхливих соц.-політ. та екон. змін у суспільстві (для української мови в 20 ст. — насамперед період після 1917 та 1990-і рр.), з другого боку, в час формування літ. мови народу або її окремих стилів, коли, зокрема, зростає роль свідомого, цілеспрямов. їх творення окремими особами (напр., явище «кованих слів» остан. чв. 19 ст. — у творчості П. Куліша, М. Старицького та ін., спроби творення термінології на нац. основі І. Верх­ратським, інтенсив. розвиток Н. у період 1917 — поч. 1930-х рр.). Номінат.-експресивні Н. особливо швидко виникають (так само й зникають) у розмов. мові, передусім у жарґонах. Н. з’являються в мові: по-перше, як власне новотвори — шляхом словотворення на основі наяв. у даній мові морфем (це осн. шлях: бюджетник, вогнеборець — пожежник, ОСББ — об’єднання співвласників багатоквартирного будинку), переосмислення слова та лексикалізації словосполучення; по-друге, як відносні новотвори — внаслідок запозичення мовних одиниць з ін. мов (бутик, хот-дог, кутюр’є, ноутбук, джек-пот, у тому числі словотвірні та семант. калькування: інтернет-видання, живий звук, швидка їжа, висока мода, відвідувати Інтернет) і переходу їх до заг.-нар. мови з вужчих стильових сфер або територ. різновидів (мутант, радіаційне забруднення; назви видів риб у міру їх пром. освоєння: нототенія, простипома та ін.), а також актуалізації історизмів (у 1990-і рр.: гімназія, гривня, гувернантка, козак) та застарілих слів (напр., соборність, акт злуки — про возз’єднання сх. і зх. земель України 1919; щоправда, ці слова вживалися весь цей час у мові укр. діаспори). Кількість Н. тільки в періодиці (вона переважно і є матеріалом для їх фіксації) у розвинених мовах досягає протягом року десятків тисяч (не всі, звичайно, лишаються в мові). Більшість сучас. Н. (до 90 %) — це терміни. Н. низки мов (англ., рос., франц., японської) фіксують і досліджують у центрах неології. Існують словники нових слів і значень. Індивід.-автор. Н. порівняно широко простежуються в мові поезії (напр., у М. Рильського — «розхмарене чоло», «білоодежна Дездемона», «празима»; у П. Тичини — «незриданні сльози», «весніти», «яблуневоцвітно»), у проз. гумор.-сатир. творах (в Остапа Вишні — «селозатори міста» за зразком «урбанізатори села», «місто замайданилось»), у мові таких літ. напрямів, як футуризм (Михайль Семенко та ін.). Н. протиставляються застарілим словам.

Завантажити статтю