Неоукраїнський стиль
Визначення і загальна характеристика
НЕОУКРАЇ́НСЬКИЙ СТИЛЬ — вияв своєрідності українського національного ужиткового мистецтва в архітектурі. Ін. назва — укр. модерн (див. Модерн). На поч. 19 ст. царська влада заборонила у Рос. імперії зведення громад. будівель та церков в укр. стилі; у храм. буд-ві був узаконений неоросійський стиль (див. Історичні стилі). Деяке послаблення щодо розвитку укр. архіт. мистецтва спостерігалося у перші роки 20 ст. Багато дослідників зародження Н. с. повʼязують зі спорудженням Полтав. губерн. земства (нині Полтав. краєзн. музей). 1903 було оголошено конкурс, на якому з 5-и представлених відібрали проект, розроблений В. Кричевським. Ця будівля стала своєрід. еталоном укр. модерну, має високі 4-схилі, криті поливʼяною черепицею дахівки, вікна у формі трапеції (характерна форма для укр. нар. деревʼяної архітектури), виті колонки, розкішні орнаментал. оздоблення. Знач. розвитку Н. с. набув після 1908, коли почав діяти закон, що гарантував усім дітям у віці від 8-и до 11-и р. отримання 4-річ. початк. освіти. Хоча українська мова була й надалі заборонена (див. Заборона української мови), однак зʼявилася можливість будувати нові школи в укр. стилі та з нац. мотивами. Архітектори, творчо переосмислюючи нац. традиції й сучасні світ. архіт. концепти, намагалися створити влас. укр. архіт. стиль. Одним із теоретиків і поборників Н. с. був художник, етнограф, мистецтвознавець, громад. діяч О. Сластіон, який вважав, що «архітектура нового стилю має синтезувати в собі національні традиції і передові технологічні та стильові тенденції, при цьому повинна бути вписана в ландшафт — і то не тільки загальноукраїнський, а й конкретний регіональний». Арх. Є. Сердюк, як і В. Кричевський, ґрунтовно вивчав нар. арх-ру та ужитк. мистецтво. Першою його спорудою була школа ім. І. Котляревського в Полтаві (1903–05), потім — комплекси Харків. (1909–11, співавтор М. Харманський) і Носів. (нині Черніг. обл., 1911–12) селекцій. станцій. У нац. стилі працював і Д. Дяченко, за проектами якого споруджені земська лікарня в м. Лубни (нині Полтав. обл., 1913–15), комплекс Укр. с.-г. академії, корпуси інститутів ветеринарії та тваринництва в Голосієво у Києві (нині Нац. університет біоресурсів і природокористування України, 1926–29). Арх. П. Фетисов — автор житл. будинку інж. B. Хреннікова у Катеринославі (нині Дніпро, 1909–11); С. Тимошенко — залізнич. вокзалу ст. Ведмедівська на Кубані (1910–13), житл. будинку І. Бойка та Попова у Харкові (1911–13); І. Кальбус — каплиці на полі Полтав. битви (1911–12); В. Коробцов — школи у Комерц. провулку в Києві (1912); К. Жуков — будинку Харків. худож. училища (1911–13) та 7-ми шкіл у м. Вовчанськ (нині Чугуїв. р-ну Харків. обл., 1913–16). У Н. с. проектували й на зх.-укр. землях; серед яскравих зразків — будинок Пед. товариства у Львові (1908, І. Левинський, Л. Левинський, О. Лушпинський, Т. Обмінський).
Літ.: Чепелик В. Теоретична спадщина українського архітектурного модерну // Архіт. спадщина України. 1994. Вип. 1. Маловивчені проблеми історії архітектури та містобудування; Його ж. Український архітектурний модерн. 2000; Українське мистецтво та архітектура кінця ХІХ — початку ХХ ст. 2000; Асєєв Ю., Вечерський В., Годованюк О. та ін. Історія української архітектури. 2003 (усі — Київ).
Н. А. Колосова
Додаткові відомості
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
