Неперспективні села

Визначення і загальна характеристика

НЕПЕР­СПЕКТИ́ВНІ СЕ́ЛА За часів СРСР так називали малі насел. пункти у сільс. місцевості, що не мали майбутнього. Термін влучно характеризував держ. політику стосовно екон. та соц. роз­витку таких сіл, він набув пошире­н­ня у 1960-х — 1-й пол. 1980-х рр. У той час рад. керівництво впроваджувало ідеї централізації та «гігантоманії», що призводило до занепаду багатьох сіл: закривали школи, клуби, магазини, скорочували будівництво житла, прокладе­н­ня доріг із твердим покри­т­тям, газо- та водогонів. Молодь від­ʼїж­джала у великі села або міста, що спричинило дефіцит працівників у колгоспах і радгоспах та негативно вплинуло на демогр. ситуацію у сільс. місцевості. У 2-й пол. 1950-х рр. у СРСР проведено укрупне­н­ня дріб. колго­спів, під час якого на хуторах та у деяких малих селах замість колго­спів були створ. бригади чи від­ділки, це й зумовило від­сутність або значне скороче­н­ня асигнувань на функціонува­н­ня торг.-побут. закладів, шкіл, клубів, б-к тощо. Більшість хуторів, число мешканців яких становило до 50-ти осіб, «приписували» до най­ближчих сіл, решту ліквідовували, а жителів змушували пере­селятися. Після форсов. укрупнювально-пере­селен. кампанії із 58,5 тис. хуторів в УРСР до серед. 1960-х рр. залишилося лише 8,4 тис. Ці дії влади були зумовлені сповід­уваними нею принципами соц.-екон. політики: ви­зна­н­ня лише однієї форми організації с.-г. виробництва (колгоспно-радгосп.) і заперече­н­ня загалом багато­укладності в економіці, що характерно для тоталітар. ладу. 1959 ЦК КПУ, оформивши як ініціативу правлі­н­ня колгоспу «Дружба» у с. Ксаверівка (Гребінків., нині Білоцерків. р-н Київ. обл.), прийняв ріше­н­ня про створе­н­ня на його базі зразково-показ. поселе­н­ня, окрім того, по­ставив зав­да­н­ня роз­робити в усіх областях УРСР плани комплекс. пере­будови сіл та організації їхнього функціонува­н­ня за типовими проектами. 1961 при ухвален­ні нової про­грами КПРС серед пріоритетів аграр. політики ви­окремлено зав­да­н­ня по­ступ. пере­творе­н­ня колгосп. сіл в укрупнені насел. пункти міського типу. Ін. складовими парт.-держ. концепції політики пер­спектив. і непер­спектив. сіл стали: зменше­н­ня держ. дотацій селам, що не отримували нової категорії; ви­значе­н­ня збитковими насамперед малих колго­спів; заборона тримати худобу селянам, які не працюють у колго­спі; зли­т­тя і ліквідація сільрад у невеликих селах; фактичне під­штовхува­н­ня до закри­т­тя 8-річ. і початк. шкіл, дитсадків, ясел, закладів охорони здоровʼя і соцкультпобуту; зня­т­тя зі статист. обліку малих сіл і хуторів та їхнє обʼєд­нан­ня з великими під новою на­звою; залишк. принцип фінансува­н­ня соц. роз­витку села тощо. На поч. 1960-х рр. прийнято низку парт.-уряд. по­станов, у яких ішлося про роз­виток пере­важно центр. садиб укрупнених колго­спів і радго­спів та окреслено групу пер­спектив. сіл для комплекс. забудови за типовими проектами. Роз­виток соц. інфра­структури було перед­бачено лише у селах, де мешкали понад 200 осіб (таким чином, значна кількість сільс. поселень потраплила до непер­спективних). Спорудже­н­ня перших 15-ти екс­перимент.-показ. сіл планувалося 1965–68, зокрема це такі насел. пункти: Циблі (Пе­ре­яслав-Хмельн., нині Борис­піл. р-н Київ. обл.), Шабо (Білгород-Дністров. р-н Одес. обл.), Ка­мʼянки (Під­волочис., нині Терноп. р-н Терноп. обл.), Шляхова (Бершад., нині Гайсин. р-н Вінн. обл.), Коробки (Кахов. р-н Херсон. обл.). Роз­робле­н­ня запланов. проектів для сільс. будівництва тривало повільно, тому більшість сіл забудовували хаотично. Не­зважаючи на те, що виконати вчасно поперед. план не вдалося, 1969 РМ УРСР ухвалила по­станову «Про комплексне екс­периментально-показове будівництво селищ колго­спів та радго­спів в УРСР», якою перед­бачено спорудити ще 41 село. Однак через значні фінанс. і матеріал.-ресурсні затрати до поч. 1980-х рр. зведено лише 19 екс­перимент.-показ. сіл. 1978 Держбуд УРСР, керуючись заг.-союз. ін­струкцією про по­ступ. пере­селе­н­ня жителів малих сіл та хуторів у центр. с-ща колго­спів і радго­спів, ви­знав можливим подальший роз­виток 18,8 тис. сіл як пер­спективних, що становило бл. 63 % від заг. кількості. Але великі с-ща не були готові прийняти мешканців малих сіл, тому зріс від­тік сільс. насел., особливо молоді, у міста. Ліквідація Н. с., роз­таш. далеко від міст, спричинила скороче­н­ня землекористува­н­ня, закри­т­тя тварин. ферм, гальмувала роз­виток с. господарства. У 1960–80-х рр. заг. кількість сіл в УРСР скоротилася на 2513, або на 10 %. Так, 1972–86 знято зі статист. обліку 1502 села, зокрема на Харківщині — 236, Сумщині — 154, Кірово­градщині — 151, Дні­пропетровщині — 131, Полтавщині — 115. З метою виправити ситуацію у 1980-х рр. у Дні­проп., Рівнен., Крим., Полтав. та ін. обл. прийнято по­станови, що забороняли необ­ґрунтовано закривати школи, дитсадки, клуби, лікув. заклади, магазини тощо. 1982 роз­роб­лено й ухвалено 1-у, 1987 — 2-у держ. Комплексні про­грами соц. пере­будови сіл в УРСР на період до 2000 (аналог. про­грами роз­роблено в областях і р-нах). Не­зважаючи на те, що від­тік сільс. насел. дещо скоротився, 1987 у Дні­проп. обл. до непер­спектив. від­несено 52 % сіл, у Черніг. обл. — майже 43 %. Одне із най­складніших питань соц. пере­будови сіл — низький рівень і темпи газифікації. Хоча тер. УРСР була вкрита гу­стою мережею магістрал. газо­проводів заг.-союз. під­порядкува­н­ня, якими газ транс­портували за кордон, у сільс. місцевості газифіковано лише бл. 5 % будинків. Від­сутність належ. умов у соц. сфері на селі негативно впливала на роз­виток аграр. виробництва. Лише 1985–88 понад 700 тис. селян виїхали до міст, що по­глибило дефіцит робочої сили у колгоспах. Станом на 1990 в УРСР було 28 600 насел. пунктів сільс. типу, з них малі села (з насел. до 200 осіб) становили майже третину. Політика поділу сіл на пер­спективні й непер­спективні в СРСР мала великі негативні наслідки, а зникне­н­ня тисяч сіл стало сумним під­сумком реалізації парт.-держ. концепції роз­витку укр. села. Руйнува­н­ня поселен. мережі у сільс. місцевості від­бувалося і в ін. респ. та спричинило занепад майже 140 тис. сіл по всій тер. колиш. СРСР. Не­вдоволе­н­ня селян умовами праці, низький рівень задоволе­н­ня соц.-побут. потреб зумовлювали збільше­н­ня міграції сільс. молоді до міст і посиле­н­ня процесів депопуляції.

Літ.: Сучасне українське село: про­блеми, пошуки (1985–1990). К., 1991; Тимченко С. М. Українське село: про­блеми етносоціальних змін: 1959–1989. З., 1995; Завальнюк О. М., Рибак І. В. Новітня аграрна історія України. Камʼянець-Подільський, 2004; Романюк І. Українське село у 50-ті — першій половині 60-х років ХХ ст. В., 2005; Історія українського селянства. Т. 2. К., 2006; Ковпак Л. В. Най­ближча історія: Україна 1945–2000 рр. К., 2007.

Л. В. Ковпак

Завантажити статтю