Неплюєв Микола Миколайович

Визначення і загальна характеристика

НЕПЛЮ́ЄВ Микола Миколайович (11(23). 09. 1851, містечко Ямпіль Глухів. пов. Черніг. губ., нині смт Сум. обл. — 21. 01(03. 02). 1908, х. Воздвиженський Глухів. пов., нині с. Воздвиженське Ямпіл. р-ну) — громадський діяч. Походив із давнього дворян. роду. Закін. С.-Пе­тербур. університет (1875). Відтоді — радник посольства Росії у Німеччині. 1877 залишив дипломат. службу, слухав лекції у Петров. с.-г. академії (Москва). 1880 повернувся до родового маєтку. 1882 отримав у подарунок від батька х. Воздвиженський, де вирішив втілити на практиці свої комунітарні ідеї та відтворити модель «ідеал.» суспільства. 1888 Н. організував Хрестовоздвижен. труд. братство, 1891 відкрив у Ямполі жін. с.-г. школу (згодом переведена у Воздвиженський). Окрім того, у 1890-х рр. на його утриманні перебувало 5 притулків для дітей дошкіл. віку та Ямпіл. початк. школа на 300 дітей з інтернатом на 50 дітей з бідних родин. Запроваджена Н. у Хрестовоздвижен. труд. братстві система виховання мала на меті гармоній. розвиток розум., фіз. і морал. складових людської природи. Її специф. риса — т. зв. брат. гуртки вихованців, поділені на 3 категорії. Вихованці-старшокласники з найбільш зразк. поведінкою складали старший брат. гурток на чолі з Н., кожному чл. цього гуртка доручено виховання 4–5 менших дітей. Були й «позагуртк.» вихованці, яких прагнули різними методами, зокрема й примус., обернути на «гурткових». Спочатку в школах викладали сторонні особи, які мали вчител. дипломи, 1888 їм надано право мати вчителів із своїх вихованців. Усіма справами керувала брат. дума з 8-ми осіб, до якої входили сам засновник, дві його сестри та мати. Пед. система Н. (поєднання морально-реліг. виховання з політех. освітою) виявилася досить ефективною, однак нав’язування інтенсив. реліг. життя, тотал. система шпигунства вихованців один за одним та авторитарні методи викладання, що давали змогу Н. прищеплювати свої ідеї підопічним, призводили до протестів учителів і нівелювання індивідуальності вихованців (їхня кількість сягала до 500 осіб). Про успіхи екон. життя й духов. виховання братства писали газети Рос. імперії та країн Європи. Після смерті Н. воно успадкувало понад 16 тис. дес. землі з лісом, будівлями, худобою, реманентом, підсоб. підприємствами заг. вартістю в 1 млн 750 тис. рублів. Щорічні прибутки напередодні 1-ї світової вій­ни становили 112 тис. рублів. 1912 братство купило лісовий масив пл. 20 тис. дес. у Перм. губ. (Росія), відкрило там філію й налагодило пром. перероблення деревини. Після більшов. перевороту 1917 і воєн. дій 1918–20 братство реорганізовано спочатку в комуну (зі збереженням організац. структури й реліг. устрою життя), а 1923 — в артіль (виключено сестер Н. як колиш. поміщиць і позбавлено самостійності у веденні госп. справ). 1925 у Глухові відбулася виїзна сесія Верхов. Суду УСРР, що звинуватила чл. братства у співробітництві з урядом гетьман. Української Держави, німцями та денікінцями і засудила 5-х його кер. до різних термінів позбавлення волі. 1929 колиш. братчиків силоміць виселено із артілі, що відчутно позначилося на веденні с. господарства у регіоні. 2000 у Воздвиженському при школі відкрито музей «Трудове братство М. Неплюєва».

Завантажити статтю